Сьогодні ні для кого вже не секрет, що останнім часом значно збільшилася кількість звернень проти України до Європейського суду з прав людини (далі – Європейський Суд). Аналіз предмету скарг, поданих проти України, свідчить, що переважна кількість скарг стосується надмірної (нерозумної) тривалості досудового розслідування, судового розгляду чи виконання рішень національних судів та відсутності правових засобів для вирішення цієї проблеми на національному рівні.
Для визначення того, чи була розумною тривалість розгляду справи у суді, Європейський Суд встановлює початок цього строку та його закінчення.
Перебіг строку у справах про цивільні права та обов’язки відраховується з моменту відкриття провадження у справі, а в окремих випадках – і з моменту виникнення права на подання позову до суду.
Різним є момент закінчення перебігу строку. У справах про цивільні права та обов’язки таким моментом найчастіше Європейський Суд визнає повне виконання судового рішення. У справах про кримінальне обвинувачення перебіг строку розгляду справи закінчується ухваленням остаточного рішення у справі.
Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи у національних судових органах Європейський Суд виробив у своїй практиці кілька взаємопов’язаних критеріїв:
- складність справи;
- поведінка заявника (тобто особи, яка звернулася до Європейського Суду);
- поведінка судових та інших державних органів;
- важливість предмету розгляду для заявника.
Значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, якщо сама справа є складною як з фактичного, так і з правового боку.
У разі необхідності, особа, яка звертається до Європейського Суду із заявою про визнання розгляду справи необґрунтовано тривалою, має довести, що вона особисто не вчиняла дій, спрямованих на затягування процесу. Тобто, Європейський Суд кожного разу оцінює поведінку заявника та її вплив на тривалість розгляду справи.
Яскравим прикладом, коли поведінка заявників стала однією з причин тривалого розгляду спору, є справа Чірікоста і Віола проти Італії, де 15-річний строк розгляду було визнано виправданим, оскільки самі заявники 17 разів зверталися з проханням про відстрочення процесу і не заперечували проти 6 перенесень розгляду, здійснених на підставі заяви іншої сторони у справі.
Водночас використання всіх засобів оскарження, які передбачені національним законодавством, не вважається Європейським Судом таким, що свідчить про затягування строків розгляду справи через поведінку заявника.
Крім поведінки заявника, при встановленні розумності строків розгляду справ Європейський Суд аналізує і поведінку органів влади. Серед основних причин затягування розгляду справ з вини держави, як правило, бувають: велике навантаження на суди, недофінансування судів, відсутність достатньої кількості суддів та допоміжних працівників тощо. Подібні проблеми в організації правосуддя притаманні не лише для України. Свого часу Європейський Суд зазначив, що «… навіть реформування Цивільного процесуального кодексу не змогло розв’язати реальну проблему функціонування судів в Італії, яка полягає в постійній нестачі засобів та персоналу на всіх рівнях судової системи».
Подолання зазначених проблем є завданням кожної держави, оскільки держави-учасниці Ради Європи зобов’язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити дотримання вимог параграфу 1 статті 6 Конвенції, разом із вимогами судового розгляду продовж розумного строку.
Затягування строків розгляду справ може відбуватися також внаслідок несвоєчасного проведення судових експертиз. Європейський Суд зобов’язує суддів слідкувати за проведенням цих експертиз: «Експерти працюють в межах судового розгляду, який контролюється суддею. Він залишається відповідальним за підготовку справи до судового розгляду та швидкий хід процесу».
Порушенням розумних строків розгляду справ про цивільні права та обов’язки може вважатися тривале невиконання судових рішень з вини державних органів. Згідно з прецедентною практикою Європейського Суду, процедура виконання рішень суду є невід’ємною частиною судового розгляду. У цьому випадку неможливо не процитувати прецедентне положення рішення у справі Хорнсбі проти Греції: «параграф 1 статті 6 Конвенції гарантує кожній особі розгляд судом спорів про її цивільні права й обов’язки; у такий спосіб реалізується «право на суд», найважливішим аспектом якого є право доступу до правосуддя, тобто право звернутися до суду у цивільних справах. Однак це право стало б ілюзією, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Важко уявити, що стаття 6 Конвенції, докладно описуючи надані сторонам процесуальні гарантії – справедливий, публічний і швидкий розгляд, залишила реалізацію судових рішень без захисту. Якщо вважати, що дана стаття 6 Конвенції говорить тільки про доступ до правосуддя і судового процесу, то це, імовірно, призвело б до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який Договірні Держави зобов’язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинне розглядатися як невід’ємна частина судового розгляду справи».
Таким чином, найбільш поширеними причинами порушення строків судового розгляду справ можна назвати наступні: неявка сторін у судове засідання; вчинення зацікавленою стороною навмисних дій по затягуванню розгляду справи, на що суддя не реагує або реагує неефективно; невиправдано тривалі перерви в судових засіданнях; безпідставне зупинення провадження у справі; необґрунтована тривалість проведення судової експертизи; тривале невиконання судових рішень.
Неля Савчин
асистент кафедри процесуального права
