Пандемія COVID -19, впровадження воєнного стану в Україні, все це є негативними факторами, які актуалізують питання дискримінації в суспільстві, порушуючи статтю 24 Конституції України.
Дискримінація– це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Що ж таке ейджизм, та як він пов’язаний з дискримінацією?
Для одних ейджизм – невідоме поняття, а для інших є настільки ж типовим, як расизм та гендерна дискримінація. Дійсно, цей термін стоїть на одному щаблі з вище наведеними прикладами і є різновидом дискримінації. Точніше, ще однією формою їх вираження…
Словник гендерних термінів, присвячений основним поняттям в галузі гендеру та фемінізму, визначає, що:
Ейджизм (від англ. аge — вік) — це створення стереотипів і дискримінація окремих людей або груп людей за віковою ознакою; ейджизм може проявлятися у різних формах, включаючи упереджене ставлення, дискримінаційну практику або інституціональні заходи політики та практики, які сприяють закріпленню стереотипних уявлень.
Тобто, ейджизм – це дискримінація, яка передбачає безпосереднє несприйняття людини за віковим цензом. А як саме? Людина повинна досягти поважного віку або бути молодою та сповненою сил? І в яких суспільних сферах він проявляється?
Дана форма вираження дискримінації, на жаль, сягнула всіх сфер людської діяльності. А найбільш активно ейджизм розвивається в межах трудових правовідносин. Впевнені, що і молодий, й досвідчений спеціаліст можуть реалізувати право на здійснення трудової діяльності в повному обсязі, незалежно чи є молодим фахівцем або особою пенсійного віку.
Так, але статистика зазначає інше. Загалом 8 кандидатів з 10, яким за 55 років, як і молоді фахівці до 25 років, зазначають про труднощі працевлаштування. В Україні це комплексне явище і дуже складне. По-перше, це пов’язано з існуванням радянських стереотипів щодо віку, і в більшій частині ці стереотипи є вигадані. Ще одна причина – це нерозвинений ринок праці через нестачу кадрів. Тобто, замкнене коло. Якщо не давати можливості молодим фахівцям здобувати досвід, то й ринок праці не буде наповнений.
Підтвердженням вищезазначеного є результати опитування на платформі Work.ua.
Якщо дивитися на правову частину цієї проблеми, то українці захищені. Адже одним із принципів трудового права, який чітко прописаний у законодавстві, є саме заборона дискримінації у сфері праці. Так, відповідно до статті 2-1 Кодексу законів про працю України: «Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку….». Відповідно до цієї статті, роботодавець у випадку її порушення може нести відповідальність. Втім, звичайно, що ніхто не звільняє людину чи не бере на роботу, прямо вказуючи на її вік, тому довести що-небудь практично неможливо.
Підсумовуючи вищезазначене, попри існуючу нормативну базу, яка регулює питання ейджизму, суспільство досі стикаються з викликами, які впливають на реальне забезпечення основних трудових прав. Тому задля мінімізації фактів вікової дискримінації, необхідно не лише правильно ідентифікувати такі випадки, а й звертатися за захистом порушених прав задля їх відновлення.
Вікторія Анатійчук
асистент кафедри приватного права
