Застосування принципу «естопель» у судовій практиці

Учасники судових процесів не завжди добросовісно користуються своїми правами, зловживаючи ними та використовуючи на шкоду інтересам інших осіб. Одним із різновидів такого зловживання є суперечлива поведінка сторін у процесі. Принцип заборони такої поведінки має назву «естопель». Останній прийнято поділяти на матеріальний та процесуальний: матеріальний естопель проявляється у суперечливій поведінці особи щодо її матеріальних прав (наприклад, коли особа спершу виконує договір, а потім оскаржує його дійсність), а процесуальний естопель полягає у непослідовній поведінці сторони судової справи.

Процесуальний естопель може проявлятися на всіх стадіях процесу: від першої до касаційної інстанції.

Наприклад, Господарський суд Львівської області у рішенні від 23 вересня 2021 року у справі № 914/1207/21 про визнання недійсними договорів оренди встановив, що розрахунки орендної плати (з визначенням орендних ставок та плати за базові місяці оренди) за спірними договорами були виконані позивачем, за підписами керівника та головного бухгалтера орендаря на них. Натомість відповідач лише погоджував подані позивачем розрахунки орендної плати. Таким чином, суд зауважив, що поведінка позивача (коли сторона у поясненнях висловлює позицію про невизначення (незафіксування) у спірних договорах розміру орендної плати та допущення помилок у застосуванні Методики, тоді як спірні розрахунки здійснював сам орендар) не відповідають принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

Гощанський районний суд Рівненської області у справі № 557/268/21 про виключення відомостей з актового запису про народження дитини даних про батька дитини та припинення стягнення аліментів встановив, що дії позивача, який при розгляді цивільної справи № 568/838/17-ц заявляв, що на момент внесення відомостей про нього до свідоцтва про народження дитини, як батька, він ЗНАВ, що не є її батьком, а при поданні позову та судовому розгляді справи № 557/268/21 стверджує, що він НЕ ЗНАВ про те, що він не є її батьком, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними, такі твердження позивача спростовуються матеріалами справи. Згідно з ч. 5 ст. 136 Сімейного кодексу України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком. Оскільки судом встановлено, що на момент його запису батьком позивач знав, що він не є батьком дитини, то він позбавлений права оспорювати батьківство і вимагати виключення з актового запису про народження дитини відомостей про себе, як про батька.

Найчастіше процесуальний естопель проявляється під час оскарження судових рішень і може полягати в тому, що сторона радикально змінює свою правову позицію у справі у порівнянні з правовою позицію у суді попередньої інстанції.

Наприклад, в ухвалі від 03 березня 2023 року у справі № 752/28942/21 Верховний Суд вказав, що судом апеляційної інстанції при винесенні оскарженої постанови не було застосовано принцип «естопеля», який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в судовому процесі. На стадії апеляційного провадження виконавча служба кардинально змінила свою позицію та адаптувалась під висновки суду першої інстанції, оскільки у відзиві департамент державної виконавчої служби визнав направлення та отримання постанови про відновлення виконавчого провадження стягувачем, а також не пред`явлення ним виконавчого документа у місячний строк відповідно до частини другої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», як і невчинення ним дій по закінченню виконавчого провадження у зв`язку із непред`явленням виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону. Незважаючи на пояснення, викладені у відзиві, та докази направлення виконавчою службою стягувачу виконавчого листа, після прийняття ухвали судом першої інстанції, виконавча служба почала заперечувати, що виконавчий лист був повернутий державним виконавцем стягувачу у 2016 році. Така непослідовна поведінка державної виконавчої служби свідчить про порушення загального принципу недопустимості зловживання правом.

Хоча чинне процесуальне законодавство напряму не передбачає заборони суперечливої поведінки і не використовує поняття «естопель», про можливість застосування даного принципу у судочинстві свідчать інші норми процесуальних кодексів, зокрема, про заборону зловживання процесуальними правами тощо.

Так, ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Таким чином, застосування принципу «естопель» є досить поширеним у судовій практиці та виступає ефективним механізмом боротьби із зловживанням процесуальними правами і гарантією захисту законних очікувань добросовісних учасників процесуальних правовідносин.