За даними Європейської мережі з виконання рішень (EIN), за останні 10 років Україна не виконала 67% провідних рішень Європейського суду з прав людини проти України.
Незважаючи на велику кількість заяв проти України до Суду, більшість мають схожий характер та стосуються низки структурних проблем, що призводять до порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, щодо неефективності розслідування кримінальних справ, невиконання рішень національних судів, неналежних умов утримання та лікування осіб, які перебувають під вартою, незабезпечення права на належний судовий захист тощо.
6 листопада 2022 року набули чинності закони «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» №2689-IX та № 2690-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини».
Заступник Міністра юстиції Олександр Банчук роз’яснив, що вони вирішать значну кількість системних проблем, виявлених Європейським судом з прав людини в українському законодавстві та правозастосовчій практиці, та дадуть змогу уникнути у майбутньому порушень Україною вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, закони передбачають:
- гуманізацію покарання у виді довічного позбавлення волі шляхом надання права особам, засудженим до довічного позбавлення волі, на його заміну у виді строкового позбавлення волі з метою виконання вимог статті 3 Конвенції (на виконання групи справ Європейського суду «Петухов проти України (№ 2)», яке набуло статусу остаточного 9 вересня 2019 року, і об’єднує 20 справ проти України);
- надання доступу засудженим особам до матеріалів кримінальних проваджень (на виконання групи справ Європейського суду «Найдьон проти України», яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року, і «Василь Іващенко проти України», яке набуло статусу остаточного 26 жовтня 2012 року, і об’єднує 6 справ проти України);
- вирішення питань про застосування запобіжного заходу судом виключно на підставі клопотань сторін провадження, а також слідчим суддею до моменту проведення підготовчого судового засідання та судом касаційної інстанції, з метою гарантування права осіб на свободу та особисту недоторканність, передбаченого статтею 5 Конвенції (на виконання рішень Європейського суду у справі «Харченко проти України», яке набуло статусу остаточного 10 травня 2011 року, «Чанєв проти України», яке набуло статусу остаточного 9 січня 2015 року, «Кущ проти України», яке набуло статусу остаточного 3 березня 2016 року);
- надання права на проведення страйків на підприємствах транспорту з метою гарантування права на свободу об’єднання, передбаченого статтею 11 Конвенції (на виконання рішення Європейського суду у справі «Веніамін Тимошенко та інші проти України», яке набуло статусу остаточного 2 січня 2015 року).
17 вересня 2021 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення №6-р(ІІ)/2021 р. у справі про перегляд вироку особі, засуджений до довічного позбавлення волі, а саме визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК України з огляду на те, що вони унеможливлюють такий перегляд щодо осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Суд констатував, що наслідком приєднання України до європейського правопорядку в питанні людських прав шляхом ратифікації Конвенції є те, що запровадження і застосування кримінальних покарань у національному правопорядку не може здійснюватися лише відповідно до національних критеріїв кримінального правосуддя. У цьому питанні обов’язок держави – керуватися також міжнародними стандартами в ділянці людських прав, зокрема тими, що стосуються людської гідності осіб, щодо яких застосовується покарання. Конституційний Суд України зобов’язав Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 Кримінального кодексу України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.
У зв’язку з прагненням України наблизитися до європейського простору, необхідно звернути увагу на причини невиконання Україною рішень ЄСПЛ та вжити заходів щодо їх подолання, оскільки така бездіяльність свідчить про слабкість держави, у тому числі неспроможність забезпечити належний рівень правопорядку. Зазначені проблеми свідчать про нагальну необхідність створення всіх можливих організаційно-правових умов для своєчасного виконання рішень ЄСПЛ, що, у свою чергу, сприятиме розвитку України в контексті інтеграції до європейської спільноти.
Георгій МОЙСЕЙ, асистент кафедри процесуального права
