Після повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 р. Україна подала чергові позови проти держави-агресорки до міжнародних судових органів, зокрема, до МС ООН. Суд прийняв рішення з вимогою до рф «негайно призупинити військові операції, які неминуче призведуть до людських жертв, психічних і тілесних ушкоджень, а також до шкоди майну та навколишньому середовищу».
Важливо! Категорія «навколишнє середовище» позначає не тільки послідовну історичну динаміку в прецедентному праві МС ООН, але й відкриває шлях до дискусії про те, чи може МС ООН покарати державу – агресора за екологічні злочини (за даними Мінекології України їх вже задокументовано понад 500).
Незважаючи на те, що на початкових етапах свого функціонування МС ООН практично не був активним у розгляді екологічних спорів – зміни в міжнародному політико-правовому контексті закцентували важливість екологічних справ. Оскільки Спеціальну палату для екологічних справ у МС ООН не створено, то більшість екологічних злочинів, скоєних російською стороною, підлягатимуть розгляду Загальної палати Суду. Виключення може бути можливим, якщо Україна вирішить подати окремий позов до Міжнародного трибуналу з морського права, створеного відповідно до UNCLOS (Конвенції ООН з морського права 1982 року), у рамках якої Україна порушуватиме питання, пов’язані з інтервенціями в українські територіальні води та виключні економічні зони шляхом блокування російськими військовими кораблями українських портів, а також екологічними злочинами (витоками токсичних речовин і забрудненням води як результату бомбардування росією української прибережної інфраструктури). Враховуючи те, що Міжнародний трибунал з морського права вже довів свою здатність відігравати вирішальну роль у вирішенні екологічних спорів, не варто нехтувати такою можливістю.
У судовому процесі МС ООН екологічні претензії розглядатимуться разом із політичними, економічними та соціальними питаннями апеляції України до МС ООН у рамках «справи про геноцид» 2022 року. Що стосується екологічних злочинів, то вони матимуть додатковий характер до злочину геноциду та інших воєнних злочинів. Оскільки термін «екоцид» досі не вважається універсальним у міжнародно-правовій доктрині, то його не можна розглядати як відокремлену частину від поняття геноциду. І хоча Кримінальний кодекс України у ст. 441 визначає екоцид як «масове знищення флори і фауни, отруєння повітря чи водних ресурсів, а також будь-які інші дії, що можуть спричинити екологічну катастрофу», на глобальному рівні ООН єдиного визначення екоциду так і не було зроблено. На сьогоднішній день такі ініціативи лише зароджуються, до прикладу – 22 червня 2021 р. експертна група Міжнародного кримінального суду (група експертів із 12 відомих міжнародних юристів із кримінальних та екологічних питань з усього світу) –презентувала визначення екоциду як міжнародного злочину. Експертна група запропонувала міжнародно-правове визначення екоциду як «незаконних або необдуманих дій, вчинених із усвідомленням того, що існує значна ймовірність серйозної та поширеної, або довгострокової шкоди навколишньому середовищу, спричиненої цими діями».
Автори визначення розпочали свою роботу у грудні 2020 року на прохання групи парламентаріїв зі Швеції. Вони дійшли висновку, що екоцид потрібно вважати п’ятим міжнародним злочином поряд із геноцидом, злочинами проти людяності, військовими злочинами та злочином агресії. Саме цими видами злочинів зараз займається Міжнародний кримінальний суд (МКС).
Однак, важливо розуміти, що відсутність дефініції екоциду не нівелює цінності можливого здійснення правосуддя, якого Україна має прагнути в питаннях захисту довкілля.
РФ вже порушила низку міжнародно-правових норм, що стосуються навколишнього середовища: стаття 55 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949 року забороняє використання методів або засобів ведення війни, які мають на меті або можуть завдати шкоди природному середовищу і тим самим завдавати шкоди здоров’ю, або виживанню населення. Римський статут МКС також визнає існування «екологічних воєнних злочинів», визначаючи їх як «навмисні напади, що завдають широкомасштабної, тривалої та серйозної шкоди природному середовищу».
Незважаючи на те, що екологічні репарації є винятком в історії МС ООН, самі по собі вони означають, що країна-агресор повинна заплатити за шкоду такого роду. Питанням, пов’язаним із фактом репарацій, є доведений розмір шкоди, завданої діями російської армії. За даними Мінекології України, росія несе відповідальність за численні стихійні лиха, такі як масштабні вибухи, вибухи сховищ аміаку та атаки на заповідники. Існують також непрямі наслідки, як-то небезпечна кількість викидів парникових газів, вуглекислого газу чи метану в атмосферу, які небезпечні для здоров’я людини в довгостроковій перспективі. Незважаючи на те, що російська агресія проти України може бути єдиною історією екологічної кризи, насправді вона складається з численних невеликих локальних катастроф, які завдають надзвичайної шкоди.
Тому правова позиція України щодо екологічного виміру в рамках судових позовів проти рф має бути зосереджена на фіксації прямої, а також прихованої та довгострокової шкоди дій рф після вторгнення. Разом з тим, у той час як екологічний вимір буде представлений як частина ширшого провадження щодо геноциду, стає можливим максимізувати покарання також й за екологічні злочини, скоєні рф.
Cвітлана Карвацька
професор кафедри Європейського права та порівняльного правознавства
