Українська біженська криза

24 лютого 2022 року, після вторгнення росії в Україну, в Європі розпочалася наймасштабніша за останні роки біженська криза.

Верховний комісар ООН у справах біженців (УВКБ ООН) Філіппо Ґранді заявив, що в перші сім днів після російського вторгнення 1 млн людей залишили Україну. Кількість людей, які втікали, продовжувала збільшуватися. Так, в кінці березня кількість біженців досягла 4 млн, на кінець квітня кількість людей, які покинули Україну, досягла 5,5 млн, а на кінець червня – 6,5 млн. Звичайно, було важко точно визначити, скільки людей уже втекло або тікає зараз, оскільки офіційна статистика часто не враховує різні фактори, як-от кількість повернень, маятникову міграцію та/або пересування в межах ЄС. Станом на початок квітня 2023 року ООН зафіксувала понад 8,1 млн українських біженців на території Європи. Кількість тих, хто має тимчасовий захист або подібний статус, зросла з 185 тис. з кінця січня до приблизно 5 млн.

Країни Європейського Союзу (ЄС), що межують з Україною, дозволили в’їзд усім українським біженцям, а ЄС застосував Директиву про тимчасовий захист, яка надає українцям право залишатися, працювати та навчатися у будь-якій державі-члені ЄС на початковому етапі на один рік.

Наразі, найбільшу кількість спеціальних віз та випадків тимчасового захисту надала Польща − близько 1,6 млн, Німеччина – трохи більше 1 млн, Чехія − близько 500 тис. наданих випадків тимчасового захисту. Інші європейські країни − Румунія, Франція, Великобританія, Італія, Іспанія, Словаччина − видали понад 100 тис. спеціальних віз для українських біженців.

Значна кількість українських біженців також знайшли притулок за океаном. Загалом із лютого минулого року до Канади та США вирушили трохи більше 400 тис. українців. Обидві країни запровадили спеціальні візові режими для українських біженців. В Канаді − це Канадсько-український дозвіл на екстрені поїздки (CUAET), за допомогою якого українці можуть отримати серед іншого дозвіл на роботу та навчання. Наразі в Канаду в’їхало близько 150 тис. українців. Близько 270 тис. українців, які втекли до США, отримали спеціальну гуманітарну візу, надану в рамках програми «Єднаймося заради України» (U4U). Основним принципом цього типу візи, яка надається на два роки, є гарантія осіб або сімей (спонсорів), які легально проживають у США.

До вторгнення, анексія Криму та війна на Донбасі, що є аспектами російсько-української війни, з 2014 року вже призвели до появи понад двох мільйонів біженців та вимушених переселенців. Деякі засоби масової інформації називають їх забутими біженцями Європи через їх прохолодний прийом в ЄС, порівняно низький відсоток успішних заяв про надання притулку та нехтування ЗМІ.

Дані про кількість біженців, які прямують на схід до росії, залишаються вкрай невизначеними (за офіційними даними ООН − 2,8 млн, за неофіційними − 5 млн). Про долю переселених до росії українців відомо небагато. Відповідно до раніше ухваленої постанови уряду новоприбулі зазвичай перерозподіляються по всіх 85 російських регіонах, починаючи з межуючих з Україною Воронезької та Ростовської областей і закінчуючи Чукоткою, що за 7 тисяч кілометрів. Ще у вересні 2022 року міжнародна правозахисна організація Х’юман Райтс Вотч (HRW) (з англ. − Нагляд за правами людини) задокументувала насильницьке переправлення українських мирних жителів до росії. Управління ООН з прав людини заявило: «Були твердження, що заслуговують на довіру, про примусове переміщення несупроводжуваних дітей на окуповану росією територію або в саму рф». За оцінками Держдепартаменту США, щонайменше 900 тис. українських громадян було насильно переселено до росії. З початку вторгнення в Україну повернулося понад 4,5 мільйона українців.

Значна частина біженців вже повернулася на батьківщину. Міжнародна організація з міграції (МОМ) оцінила цю цифру в 5,5 мільйонів.

Опитування громадської думки по всій Європі показують, що більшість переміщених осіб хочуть повернутися в Україну (до 90%), проте масове повернення буде можливим лише за наявності трьох основних умов: роботи, житла та безпеки.

Внутрішнє переміщення є невід’ємною частиною української біженської кризи про яку, втім, часто забувають. Цифри щодо кількості внутрішньо переміщених осіб (ВПО) різняться. За останніми оцінками керівників українського уряду йдеться про більше ніж 7 млн переміщених осіб. Однак з них офіційно зареєстровано менше 5 млн. Приблизно 1 млн ВПО є дітьми, і близько 1,1 млн з них були змушені неодноразово залишати свої домівки.

Згідно з нещодавнім звітом МОМ, у січні 2023 року кількість внутрішніх біженців становила близько 5,3 млн, з них майже половина переселенців походять із Харківської та Донецької областей. Розподіл внутрішніх біженців з часом суттєво змінився: якщо в перші місяці війни більшість людей шукали притулку на заході країни, то нині більшість із них залишається на найбільш постраждалому від війни сході.

Одним із наслідків великої кількості ВПО є величезний тиск на регіональні та місцеві системи соціальної інфраструктури (житло, школи, дитячі садки, медичні заклади). Однією з найбільших проблем з точки зору влади є те, що вони не мають уявлення, скільки ВПО зрештою повернуться додому, а скільки залишиться. З цієї причини їм важко визначити, до яких потужностей місцева інфраструктура повинна бути готова в довгостроковій перспективі.

Крім того, невідомо, куди біженці взагалі можуть повернутися, оскільки російські війська цілеспрямовано знищують міську інфраструктуру: водопостачання, каналізацію та енергосистеми, лікарні, школи та магазини. Перш ніж біженці зможуть повернутися до своєї країни, необхідно докласти великих зусиль для її відновлення; у цей час, у відповідь на величезну кількість біженців, можуть відбутися кардинальні зміни в ландшафтах економік країн, що оточують Україну.