Штучний інтелект та міжнародне право: нові виклики і перспективи

Стрімкий розвиток штучного інтелекту (AI) ставить перед міжнародним правом нові завдання. Якщо раніше регулювання стосувалося здебільшого ядерної зброї, екології чи міжнародної торгівлі, то сьогодні на порядок денний виходить питання: яким чином право може врегулювати використання технологій, здатних впливати на безпеку, права людини і навіть стабільність міжнародної системи.

Давайте обговоримо, які виклики можуть виникнути?

1. Правосуб’єктність AI. Одним із дискусійних питань є те, чи може штучний інтелект мати міжнародну правосуб’єктність. Хоча наразі визнано, що лише держави й міжнародні організації мають повну правосуб’єктність, використання AI у міжнародних відносинах ставить питання про відповідальність за його дії. Якщо автономна система завдала шкоди — хто відповідає: держава, компанія чи розробник?

2. Міжнародна безпека. Використання AI у військовій сфері — від автономних безпілотників до систем прогнозування ударів — створює ризики порушення міжнародного гуманітарного права. Женевські конвенції 1949 р. та Додаткові протоколи були розроблені в іншу епоху, і не враховують сценаріїв, де «рішення про життя і смерть» ухвалює алгоритм.

3. Права людини. AI широко використовується у сфері спостереження, і це напряму стосується права на приватність та свободу вираження поглядів. Зокрема, держави можуть посилатися на «національну безпеку», виправдовуючи масове збирання даних.

4. Економічна нерівність. Питання справедливого доступу до технологій стає ключовим. Розвинені держави інвестують у розвиток AI, тоді як інші країни ризикують опинитися у залежності від транснаціональних корпорацій. Це піднімає проблему «цифрового колоніалізму».

Міжнародні ініціативи, щодо регулювання ШІ в сьогоденні:

• ЮНЕСКО (2021) ухвалила Рекомендації з етики штучного інтелекту — перший універсальний документ.
• Рада Європи (2024) розробила Конвенцію про AI, права людини та верховенство права.
• ООН у 2023–2025 рр. активно обговорює можливість створення міжнародного органу з нагляду за використанням AI.

Щодо перспектив, то на горизонті стоїть питання: чи варто створювати новий міжнародний договір, присвячений виключно AI, чи інтегрувати норми у вже існуючі документи. В цьому випадку можуть бути такі сценарії: 1) фрагментарний — окремі національні закони та регіональні угоди; 2) універсальний договір — глобальні стандарти, за аналогією з Паризькою угодою; 3) м’яке право — рекомендації та стандарти, що поступово можуть стати звичаєвими нормами.

AI ставить міжнародне право перед безпрецедентними викликами. З одного боку, він може посилити ефективність захисту прав людини, розвитку та безпеки; з іншого — створює ризики для приватності, суверенітету та миру. Для уникнення правового вакууму потрібне міжнародне співробітництво, формування універсальних принципів і гнучких норм, що поєднають захист прав людини з технологічним прогресом.