НОВІТНІ ЛЮДСЬКІ ПРАВА: ПРИЙНЯТИ НЕ МОЖНА ЗАБОРОНИТИ

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on email
Ми навчилися літати в небі, як птахи.
Ми навчилися плавати в океані, як риби.
Тепер залишилося навчитися жити на землі, як люди.
Б. Шоу

У назві блогу кому між словами кожен з нас поставить самостійно. Це залежатиме від різних факторів і чинників. Вибір, який ми робимо нас не розділяє, а навпаки, підкеслює нашу схожість у відмінностях (поглядів, міркувань, аргументів, пріоритетів, уподобань, розумінь, переконань). Цілком природно, що ми не маємо заготовлених відповідей, не завжди готові до однозначних висновків та раціональних оцінок. Важливо інше – ми не залишимось осторонь від проблем новітнього покоління людських прав і нам не байдуже їхнє вирішення. На цьому нелегкому шляху варто не забувати, що центром всього була, є і буде ЛЮДИНА!

У квітні 2019 року світову спільноту схвилювала важлива подія: в Ізраїлі за допомогою 3D принтера роздрукували живе людське серце. Це був повноцінний орган, повністю придатний до трансплантації із мінімальними ризиками відторгнення. Якщо для медиків його створення стало приводом для святкувань, то для юристів навпаки – підставою узятися до плідної праці. Назріла необхідність забезпечити правове регулювання процесів впровадження та використання нових технологій, особливо, якщо ці технології здатні зберегти життя й здоров’я мільйонів людей. Подібний випадок – не одинокий, право завжди «наздоганяє» людські відносини, що перебувають у стані безперестанного динамічного розвитку. У цьому контексті варто навести латинський юридичний вислів: «humani iuris condicio semper in infinitum decurrit et nihil est in ea, quod stare perpetuo possit» (правове становище людей постійно та нескінченно змінюється, і немає в ньому нічого незмінного).

Життя не стоїть на місці – ми живемо у швидкоплинному світі, який нестримно та багатогранно змінюється. Змінюється й людина… Початок XXI ст. відзначився науковими досягненнями у сфері медицини, техніки, комп´ютерних технологій, в яких реалізувалися потенціал і бажання людини. Завдяки цьому розширилися можливості людини, які надають їй альтернативу у виборі поведінки. Це пов´язано із започаткуванням нового покоління людських прав, що є логічним процесом постійного розвитку суб´єктивних прав особи. Необхідність правового визнання форми вияву свободи особи є гарантією правомірності дій суб´єкта та спрацювання державного механізму в разі порушення його прав та інтересів людини.

Четверте покоління людських прав – це незалежність і альтернативність особи у виборі правомірної поведінки, яка базується на автономії людини, у межах єдиного правового поля, норм моралі та релігії.

До переліку новітніх людських прав належать: евтаназія, зміна статі, трансплантація органів, клонування, одностатеві шлюби, штучне запліднення, вільна від дитини сім’я, незалежне від державного втручання життя за релігійними, моральними поглядами, використання віртуальної реальності, доступ до Інтернету. Каталог людських прав четвертого покоління становлять дві підгрупи: соматичні права та інформаційні права. Як бачимо, новітні людські права стосуються найрізноманітніших сфер суспільних відносин. Тому проблема регламентації таких прав гостро стоїть у багатьох державах сучасного світу, зокрема в Україні.

Проблема правового закріплення означених можливостей особи ускладнюється і тим, що вперше за період існування людства можна констатувати фактичне заперечення ними норм релігії і моралі. Юристи, філософи, медики, богослови ведуть гучні дискусії стосовно четвертого покоління людських прав. Наука не може передбачити, як реалізація цих можливостей особи позначиться на майбутньому поколінні людей, логічно постає питання: чи не є це негласним медичним експериментом над людською істотою в межах світового процесу глобалізації? Безперечно, це неприпустимо і потребує окремого наукового дослідження у сфері права, адже ігнорування цієї проблеми може мати катастрофічні наслідки для існування людства.

На зародження нового покоління людських прав звертає увагу і церква. Духовні наставники зауважують, що останніми роками спостерігаються такі тенденції у сфері прав людини, які віруючі оцінюють, щонайменше, як подвійні. З одного боку, людські права служать благу і сприяють боротьбі зі зловживаннями, приниженнями особи. Однак, з другого боку, концепцією людських прав приховують образу релігійних і національних цінностей. До комплексу прав та свобод людини поступово інтегруються ідеї, які суперечать не лише християнським, а й традиційним моральним уявленням про людину. Останнє викликає особливе занепокоєння.

Релігія і право – дві нормативні системи зі спорідненим характеристиками, які регулюють різні сторони життя суспільства та протягом тисячоліть взаємодіють у найрізноманітніших формах, а норми моралі — це суспільно встановлені, соціально допустимі або бажані правила поведінки особи в суспільстві. Крім того, гармонійне застосування норм релігії, моралі та права є гарантією встановлення позитивної поведінки особи, оскільки права людини, ураховуючи традиційні цінності суспільства, релігійні й моральні переконання, повинні бути універсальною нормою для кожного члена людського співтовариства.

Розвивати нове покоління людських прав необхідно в напрямі визнання високого статусу особи, що наділена найвищою цінністю — свободою. Свобода людини є складною категорією, яку норма права лише констатує. Це пояснюється тим, що свобода як уявлення виникла раніше за правову норму, вона є основною категорією моральної і релігійної норм, які є первинними (за своїм виникненням) щодо норм права. При цьому право — це тільки констатація і закріплення можливостей особи, релігійні та моральні переконання — це внутрішня сторона поведінки особи, що виявляється у мотиві, меті дії суб´єкта.

Саме тому вчені визначили такі засади формування четвертого покоління людських прав:

  • визнання високого статусу особи;
  • прагнення єдності норм права, моралі, релігії при визначенні поведінки як правової;
  • визнання права на індивідуальність особи, що включає повагу до особливих потреб людини, які надають їй можливість бути несхожою на інших;
  • установлення суверенності людини щодо держави.

Це дає змогу особі реалізовувати свої ідеї, погляди, потреби незалежно від інших суб´єктів, але в межах існування єдиного правового поля.

Автономність людини — це суверенна, особиста сфера людини, яка дає їй змогу незалежного волевиявлення, самовизначення, що ґрунтується на альтернативному виборі норм моралі, релігії, права, і має бути гарантовано захищена від втручання інших суб´єктів, зокрема держави. Прикладом реалізації автономності особи є такий судовий прецедент: у листопаді 2008 р. лікарі оголосили, що без пересадки серця 13-річній X. Джонс залишається жити півроку. Проте вона відмовилася від трансплантації, обґрунтувавши своє рішення тим, що краще «померти з гідністю в оточенні рідних і друзів». Батьки її намір підтримали. Медики намагалися оскаржити це рішення, але Високий суд Великої Британії визнав, що діти віку X. Джонс можуть приймати рішення про відмову від лікування. Однак 21 липня 2009 р. британка змінила своє рішення і записалася в лист очікування донорського органу. Уже через тиждень вона отримала нове серце. «Я пам´ятаю, що хотіла померти, — сказала вона. — Але вважаю, що кожен має право змінити своє рішення». Таких прикладів багато.

Таким чином, поява принципово нового покоління людських прав є фактом, що має безліч реальних проявів. Доводиться констатувати, що правове регулювання інституту четвертого покоління людських прав як в Україн, так і за кордоном є проблемним. По-перше, це пов’язано з особливостями самих прав; по-друге, досі серед більшості громадян, зокрема в нашій країні, простежується негативне ставлення до такого роду прав; по-третє, недостатнє правове регулювання таких прав призводить до виникнення проблем у процесі їх практичної реалізації. Поставлено важливі завдання, окреслено серйозні проблеми, які потребують від нас зважених рішень. Але варто пам’ятати найважливіше: в будь-якій ситуації ми повинні залишатись ЛЮДЬМИ!

Кандидат юридичних наук,
доцент кафедри людських прав
Оксана Бунчук