Глобальна та національна проблема зовнішнього боргу

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on email

Одним з важливих питань в рамках міжнародної фінансової системи є проблема глобального держаного боргу. Згідно річного звіту Міжнародного валютного фонду за 2019 рік глобальний державний борг досяг пікового значення за всю історію, що змушує на національному рівні приділяти особливу увагу питанню оптимального використання державних активів, а на міжнародному – застосовувати більш ефективні програми фінансування держав-членів міжнародними фінансовими організаціями.

Якщо обсяг запозиченого ззовні капіталу невеликий і ефективно використовується державою для розвитку економіки, то він не є негативним явищем. Разом з тим, високий рівень боргу, хоч і не завжди є показником кризи, але завжди відволікає ресурси країни бід більш продуктивних видатків. Для державних органів виплати відсотків по борговим зобов’язанням витісняють видатки на освіту, охорону здоров’я, інфраструктуру та інші сфери, що являють собою інвестиції у економічне зростання країни. Високий рівень державного боргу також обмежує здатність збільшувати видатки та зменшувати податки на компенсацію повільного економічного росту, особливо якщо це пов’язано з ризиком негативної реакції фінансових ринків чи підривом довгострокової стабільності державних фінансів. Іншими словами, це зменшує бюджетний простір (об’єм можливостей країни для тимчасового підвищення дефіциту бюджету без шкоди для доступу до фінансових ринків та боргової стійкості).

Особливо важливим питання державного боргу на сьогодні є для України, зовнішні запозичення якої в останні роки межують з допустимими, а у період 2014-2017 років сягали 70-80% від ВВП, що було суттєвим перевищенням закріпленого в Бюджетному кодексі України граничного обсягу державного боргу (60%) та становило загрозу для фінансової безпеки України.

Неадекватна структура державного боргу України та незважена політика в галузі державних запозичень нагально потребують розв’язання проблеми боргової залежності. Оскільки можливості зменшення боргового навантаження на економіку України через реструктуризацію не є безмежними, державна політика поступово повинна переходити від переоформлення платежів до стратегічного управління державним боргом. Однією з проблем виведення фінансової системи України на прийнятний рівень в питанні зовнішнього боргу є те, що більше 84% запозичень спрямовується на фінансування бюджетного дефіциту і близько 2% на інвестування економіки. Така ситуація є неприйнятною в контексті забезпечення економічного зростання та зміцнення національної фінансової системи.

Отримуючи позики, країна-позичальник втягується у боргову піраміду, здійснюючи нові запозичення на погашення попередніх боргів. З огляду на існуючі темпи економічного росту переважної більшості країн у межах 0-4%, що значно нижче від ставки відсотка позикового капіталу на світовому ринку, «боргова пастка» спрацьовує доволі успішно, а боргові процеси стають некерованими.

Питання національної безпеки України на сьогодні регулюється Законом України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 р. Незважаючи на те, що назва Закону свідчить про його спрямованість на регулювання національної безпеки України в цілому, домінуюча більшість його положень стосується суто військової безпеки. Питання фінансів у Законі 2018 року згадується тільки у статті 35 у положеннях, що стосуються регулювання фінансового забезпечення сектору безпеки і оборони. Ще більш незрозумілою позиція законодавця у Законі 2018 року стає, якщо розглянути попередній Закон України «Про національну безпеку України» від 19.06.2003 р. Закон 2003 року в статті 7 «Загрози національним інтересам і національній безпеці України» окремо закріплює ті загрози, що стосуються економічної сфери, серед яких «…велика боргова залежність держави, критичні обсяги державного зовнішнього і внутрішнього боргів; небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки; …». Виникає запитання, чому новий Закон 2018 року обминув своєю увагою зазначені аспекти, які виступають важливими елементами національної безпеки України?

Вірогідно, що така позиція законодавця цілком пояснюється воєнними діями на Сході України та анексією Криму в 2014 році. Проте сучасні реалії неефективності економіки та проблем у фінансовій системі України дають підстави вважати фінансову безпеку України не менш важливим елементом національної безпеки в цілому. Тому Закон 2018 року потребує внесення змін з метою комплексного і всебічного врегулювання питання національної безпеки України, яка є фундаментальною умовою існування державного суверенітету України.

Отже, домінуючий сьогодні в Україні шлях урегулювання платіжних балансів державного бюджету за допомогою зовнішніх позик робить національну фінансову систему залежною від іноземного спекулятивного капіталу та чутливою до його мобільності. Більш ефективним для розвитку економіки будь-якої держави є іноземне інвестування та реінвестування. На сьогодні для України, державний борг якої сягнув допустимої межі, питання залучення іноземних інвестицій є важливим у напрямку стабілізації національної економіки та фінансової системи.

Довгий час Україна, будучи затисненою вимогами Росії, країн-членів ЄС та США, не мала власної цілісної зовнішньополітичної економічної програми та діяла за сценаріями цих країн. За цих обставин фінансово-економічна система в Україні не була (і не могла бути) стабільною, перебуваючи в залежності від різного роду зовнішніх та внутрішніх політичних чинників. Для України на сьогодні важливо вибудувати власну фінансову стратегію, яка дасть можливість стати самостійним, надійним, фінансово стабільним партнером і посісти гідне місце як серед європейських країн, так і в міжнародній спільноті в цілому.

к.ю.н., доцент
кафедри Європейського права та порівняльного правознавства
Оксана Вайцеховська