Електронні докази як засоби доказування у адміністративному процесі

Однією з проблем у галузі використання електронних даних в судовому процесі є правова природа електронних доказів. У цьому зв’язку доцільно зазначити існуючі точки зору щодо зазначеного питання.

Перша позиція полягає в тому, що докази, виражені в електронному вигляді, вводяться в процес шляхом їх віднесення до традиційних видів доказів. В залежності від того, які з даних, що зберігаються в електронній формі, мають доказове значення, буде залежати віднесення їх до письмових, речових доказів, аудіо-або відеозапису. Саме ж розмежування електронних носіїв інформації на речові докази та інші документи відбувається за класичним для доказового права критерієм – якщо значуща для справи інформація визначається, виходячи з фізичних властивостей і якостей об’єкта матеріального світу, то відповідний предмет або документ необхідно долучити до справи в якості речового доказу; якщо ж правове значення має смисловий зміст об’єкта, то його необхідно розглядати в якості іншого документа.

За другою позицією, електронні докази є особливою групою в межах існуючих видів доказів, тому повинні наділятися спеціальним правовим статусом, що враховують їх особливості. Інформація в електронній формі володіє певною специфікою – доказове значення має не сам матеріальний носій, а та інформація, яка на ньому міститься.

Згідно третьої позиції, електронні дані є новим та самостійним вид доказів. Електронна інформація розуміється як окремий вид доказів, виходячи з того, що вона володіє особливими специфічними властивостями, що відрізняють її, з одного боку, від речового доказу, а з іншого, – від іншого документа.

Для української правової системи інститут електронних доказів є відносно новим, хоча об’єкти, що до них відносяться, використовувалися у адміністративному судочинстві і раніше: електронні документи та роздруківки сторінок веб-сайтів розглядалися як письмові докази; магнітні, електронні та інші носії інформації належали до речових доказів. У новій редакції КАС України дані в електронній формі одержали статус самостійного засобу доказування, що є позитивним зрушенням у правовому регулюванні та захисті відносин, пов’язаних з використанням електронних засобів зв’язку, підвищенні ефективності захисту прав, свобод та інтересів в умовах розвитку інформаційних технологій.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

КАС України містить невичерпний перелік об’єктів, що можуть виступати електронними доказами, тому до них відносяться будь-які дані в електронній формі, котрі зберігаються як на різного роду носіях, так і в мережі Інтернет, зокрема, у хмарних середовищах. Очевидно, що наявна значна кількість видів електронних доказів, а також джерел інформації, що є невичерпною, оскільки на сьогодні технічний прогрес зумовлює виникнення нових видів електронних доказів.

Вважається, що до електронних доказів можна віднести будь-яку інформацію, що розміщена на веб-сайтах, опублікована в соціальних мережах або передана за допомогою месенджерів. Практично кожен користується мережею Інтернет, будь-які дані в будь-який час і в будь-якому місці можна викласти на веб-сайтах. Ця інформація може бути як загальнодоступною, так і для обмеженого кола читачів. Але якщо вона буде містити дані, які дають змогу розкрити справу, то їх визнають, як електронні докази. Сьогодні все більше набувають популярності соціальні мережі і месенджери, за допомогою яких відбувається спілкування, ними користується кожна друга людина. Переписки в месенджерах чи опубліковані пости у соціальних мережах можуть містити дані, у вигляді фото, відео- чи аудіозаписів, а також текстові повідомлення щодо конкретних справ і будуть використані як електронні докази у процесі доказування, звісно, якщо ці докази будуть належними, допустимими, достатніми і достовірними.

В літературі існує позиція про те, що всю багатоманітність електронних доказів, можна (в залежності від джерел їх надходження) класифікувати на наступні види:

1) електронні документи, – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа (ч. 1 ст. 5 Закон). Електронний документ, як і паперовий, повинен мати обов’язкові реквізити, до яких слід віднести обов’язкові даних, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили. Даний вид доказу не можна віднести до категорії письмового доказу, але учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом (ч. 3 ст. 99 КАС України).

2) інформація, отримана з відкритих джерел мережі Інтернет;

3) аудіо- та відеозаписи – це широкий спектр технологій запису, обробки, передачі, зберігання та відтворення візуального та аудіовізуального матеріалу на моніторах. Такі докази не можна віднести до письмових або речових доказів, адже вони є предметами матеріального характеру і складають окремий вид аудіовізуальної інформації, їх особливість пояснюється тим, що суд цікавить не сам носій, а інформація, що зафіксована на ньому. Використання такого виду доказів у судовому процесі можливо лише через застосування технічного обладнання;

4) електронні повідомлення – мультимедійні та голосові повідомлення – один із видів електронної інформації, яка складається з двох елементів: спілкування та передача відомостей. Зокрема, під мультимедійними можна розуміти повідомлення з мультимедійним змістом (зображення, звук тощо), які пересилаються між мобільними пристроями, а не тільки з текстовим наповненням, як у випадку з SMS. Їх також не можливо віднести до письмових або речових доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України електронні докази подаються в оригіналі або електронній копії, однак на практиці вини кають деякі проблеми, пов’язані з застосуванням цього правила. Можливість зміни та видалення даних, що містяться в електронних доказах, відсутність за значення в процесуальному законі на інші способи фіксації електронної (цифрової) інформації, ніж безпосередньо оригінал та копія електронного доказу, в ряді випадків негативно позначується на ефективності їх використання в адміністративному судочинстві. Ні на законодавчому, ні на теоретичному рівні не вирішені питання про розмежування оригіналу та електронних копій електронних доказів, порядок засвідчення паперових копій електронних доказів, допустимість альтернативних способів фіксації інформації, вираженої в електронній (цифровій) формі, коли її оригінал змінюється чи перестає існувати. З огляду на те, що електронні докази набувають все більш частого використання у адміністративному процесі, розв’язання цих проблем має велике наукове і практичне значення.

Як оригінали електронних доказів, так і їх копії зберігаються на пристроях (карти пам’яті, диски, хмарні сховища тощо). Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, зокрема з електронним підписом автора. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Судова практика визначає електронним доказом оригіналом, якщо він має всі ознаки доказу як такого, тобто показує дані, які мають значення для вирішення справи (матеріальна ознака), а також має відповідні реквізити (дата, час, підпис тощо) (формальна ознака). За цих обставин всі примірники такого електронного доказу вважаються оригіналами, якщо відповідають матеріальній та формальній ознакам.

Аналізуючи наукову літературу та законодавство, можна визначити основні ознаки електронних доказів як окремого засобу доказування. Перш за все слід відзначити, що ці ознаки можна умовно поділити на дві групи: 1) загальні ознаки доказів, притаманні усім засобам доказування; 2) спеціальні ознаки електронних доказів, притаманні лише цьому виду доказів.

Електронні докази повинні обов’язково відповідати певним законодавчим критеріям, без урахування яких вони не можуть бути визнані в установленому законом порядку електронними доказами. Для застосування в адміністративному процесі електронних доказів, вони повинні відповідати вимогам: належності, допустимості, достовірності та достатності. Це загальні ознаки електронних доказів.

До спеціальних ознак електронних доказів слід віднести наступні:

1) при їх створенні та відтворенні обов’язково використовуються спеціальні технічні засоби та системи.

2) при перенесенні з одного пристрою на інший електронні докази не втрачають свої характеристики, тобто їм притаманна ознака багаторазового відтворення певної інформації.

Відповідно до ч. 5 ст. 99 КАС України, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

В літературі висловлюється позиція, що положення ч. 5 ст. 99 КАС України є дещо проблемним та суперечать вимогам ст. 46 Регламенту (ЄС) № 910/2014 Європейського Парламенту та Ради від 23 липня 2014 року («Електронний документ не можуть позбавити юридичної сили і можливості бути прийнятим як доказ у провадженнях лише на підставі його електронної форми»). Однак на нашу думку, ці положення національного та європейського права жодним чином не суперечать один одному, мають різний напрямок спрямування та доповнюють одне одного.

3) одночасне існування оригіналу в багатьох місцях – зазначена ознака обумовлена існуванням єдиного інформаційного простору з великою об’єднаною базою даних і розвинутою системою комунікацій.

4) електронні докази не маю зв’язку з конкретно визначеним матеріальним носієм (технічні засоби дозволяють копіювати такий документ необмежену кількість разів, користуватися ним у будь-який час, що не притаманно іншим засобам доказування. Вони існують у нематеріальному вигляді, і лише при необхідності можуть бути переведені в інші засоби доказування).

5) можливість впливу на інформацію на відстані. Так, із стрімким розвитком інформаційних технологій ризик впливу збільшується, а в деяких випадках і виникає можливість знищення інформації. Тобто, із сучасним рівнем розвитку інформаційних технологій нескладно «створити» потрібний електронний доказ за допомогою спеціальних програм, з одного боку. З другого, виникає проблема ідентифікації особи, яка є автором і поширювачем того чи іншого електронного документу, що може бути визнаний електронним доказом. Ці питання у галузі використання електронних даних у адміністративному процесі є невирішеними. Особливо в контексті публікацій у соціальних мережах.

6) правове регулювання застосування електронних доказів здійснюється великою кількістю нормативно-правових актів.

7) електронні докази можуть містити найрізноманітнішу інформацію – звукову, аудіо-візуальну, текстову, графічну та будь-яке їх поєднання.

8) правова природа електронних доказів знаходиться у постійній трансформації. Дана ознака обумовлена факторами технічного та наукового прогресу.

9) можливість збереження електронних доказів безстроково. Дана ознака є характерною для електронних доказів та обумовлена нематеріальною природою електронних доказів.

Отже, застосування електронних доказів в адміністративному процесі є важливою та ефективною складовою процедури доказування. Хоч адміністративним процесуальним законодавством не врегульовані усі аспекти використання електронних доказів, все ж їх впровадження є прогресивним та необхідним. Законодавче закріплення електронних доказів на національному рівні є позитивним кроком, який визначає новий етап у доказовому процесі та надає додаткові можливості учасникам судового процесу захищати свої права та інтереси.

Згідно КАС України, електронні докази є самостійним видом доказів, які почали застосовуватися в українському законодавстві з кінця 2017 року. Їм притаманні ознаки двох видів, зокрема: а) ознаки, які притаманні усім доказам, та б) специфічні ознаки, які притаманні електронним доказам.

Дослідження правової природи електронний доказ у сфері адміністративної юрисдикції є перспективним напрямком наукових досліджень, метою на нашу думку є вироблення чіткого інструментарію подання та дослідження змісту електронно-цифрових пристроїв.