Дискримінація за зовнішнім виглядом працівників або лукізм: проблеми правового регулювання

У частині 2 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не передбачено дискримінації за такою ознакою як зовнішній вигляд, проте вживається словосполучення «іншими ознаками», а це дає можливість стверджувати, що дія Закону поширюється і на випадки дискримінації за зовнішнім виглядом. Така ж ситуація і з визначенням дискримінаційної реклами (ч. 5 статті 1 Закону України «Про рекламу»); правом особи на захист від проявів дискримінації у сфері зайнятості населення (стаття 11 Закону України «Про зайнятість населення») та статтею 2-1 Кодексу законів про працю України (рівність трудових прав громадян України, недопущення дискримінації у сфері праці). Виходячи з цього, вже можна стверджувати, що зовнішність не є прямо захищеною ознакою від дискримінації, як-от стать, сексуальна орієнтація, обмежені фізичні можливості, вік тощо.

Незважаючи на активну антидискримінаційну політику у сфері зайнятості міжнародного масштабу, орієнтації на професійні навички працівників, зовнішній вигляд і надалі продовжує залишатися одним із головних елементів успіху в кар’єрі в сучасному світі. Люди з кращою зовнішністю вважаються більш розумними, переконливими та більш професійними порівняно з людьми, які виглядають неохайно. Лукізм є поширеною (досить часто прихованою) формою дискримінації, яка має наслідки на робочому місці у вигляді відсутності кар´єрного просування працівника, отримання меншої заробітної плати, погіршення корпоративної атмосфери, звільнення, втрати мотивації, зниження продуктивності, проблем з психічним здоров´ям тощо.

Дискримінація за зовнішнім виглядом виникає, коли роботодавці/колеги несправедливо ставляться до працівників через їхній зовнішній вигляд, а саме: зріст, вагу, тип статури, фенотип, зачіску, татуювання, пірсинг, одяг, аксесуари, бороду, макіяж тощо у процесі працевлаштування (на етапі співбесіди, подання документів) чи трудової діяльності.

Виходячи з того, що лукізм (відповідно до проведених численних досліджень) є досить поширеною проблемою, яка немає належного нормативного регулювання, в останні декілька років можна прослідковувати процес активізації внесення змін/доповнень до антидискримінаційного законодавства в межах країни, штату, провінції тощо щодо заборони дискримінації за зовнішнім виглядом та уточненням ознак за якими вона забороняється.

Наприклад, у США, а саме у містах Сан-Франциско, Каліфорнія, Бінгемтон, Нью-Йорк закон забороняє при працевлаштуванні дискримінацію за вагою та зростом. У штаті Мічиган також заборонена дискримінація за зростом та вагою, проте захист не поширюється на інші характеристики, пов’язані із зовнішнім виглядом.

Роботодавці можуть брати до уваги зріст або вагу працівника/кандидата для прийняття кадрових рішень, лише якщо цього вимагає нормативний акт; для конкретних робіт, на яких такі якості можуть перешкоджати працівникові виконувати основні обов’язки, і немає іншої альтернативи; або в певних сферах роботи, в яких критерії, що визначають зріст або вагу, є розумно необхідними для нормальної трудової діяльності.

В Австралії правовий захист від дискримінації за зовнішнім виглядом обмежений. Наразі лише в Австралійській столичній території та штаті Вікторія заборонений лукізм (або дискримінація за фізичними ознаками). У штаті Вікторія, наприклад, ця форма дискримінації стосується: росту, ваги, розміру, форми, рис обличчя, волосся, родимок. В інших юрисдикціях вага та інші фізичні характеристики підпадають під дію закону про рівні можливості та антидискримінаційного законодавства, лише якщо вони пов’язані з інвалідністю (включно з хворобою).

В провінції Онтаріо (Канада) також немає окремого закону, який би забороняв дискримінацію за зовнішнім виглядом, проте у рекомендаціях Комісії з прав людини Онтаріо конкретно зазначено, що сексуалізовані та/або гендерні дрес-коди, які зміцнюють стереотипні та сексистські уявлення про те, як жінки мають виглядати, у більшості випадків порушують законодавство про права людини. Наприклад, правила, які вимагають від жінок підкреслювати або оголювати своє тіло, або носити високі підбори, у більшості контекстів вважатимуться порушенням Кодексу прав людини Онтаріо.

У Франції на рівні Трудового кодексу заборонено враховувати зовнішній вигляд під час прийому на роботу та в ході кар’єри; працівники мають право вільно обирати свій одяг та атрибути тіла. Однак роботодавець може накласти певні обмеження на свободу працівників щодо їхнього зовнішнього вигляду – якщо вони відповідають справжнім і визначальним професійним вимогам і за умови, що мета є законною, а вимога пропорційною.

Зазвичай зовнішній вигляд розглядається як частина навичок невербального спілкування працівника на робочому місці. Упередження до краси настільки поширені в нашій соціальній структурі, що можуть впливати на процес пошуку роботи, можливості просування по кар´єрі та дохід.

Проблема дискримінації за зовнішнім виглядом не захищена жодним спеціальним законом, як дискримінація за інвалідністю, етнічною приналежністю та статтю. Хоча лукізм призводить до порушення основних принципів індивідуальної гідності та рівних можливостей на тому ж рівні, що й інші форми дискримінації. Зрештою це є причиною низької самооцінки та негативного впливу на загальну продуктивність працівника, який страждає лише через незмінні аспекти своєї особистості.

Частина проблеми із законодавством у цій сфері полягає в тому, що існує опір його використанню. Крім того, розрізнення за зовнішнім виглядом досить часто важко виявити та контролювати. Варто наголосити, що в самому законодавстві не потрібно визначати критерії привабливості, на нормативному рівні потрібно встановити за якими ознаками (зовнішнього вигляду) забороняється дискримінації у сфері зайнятості.