«Acquis communautaire»: європейська правнича термінологія

Acquis communautaire

23 червня 2022 року Україна офіційно отримала статус кандидата в члени Європейського Союзу. Історичне рішення ухвалила Європейська Рада на саміті лідерів Євросоюзу в Брюсселі. Але Україна має провести декілька важливих реформ, пов’язаних, зокрема, з верховенством права, олігархами та корупцією. Що це за умови?

Однією з основних умов прийняття нових членів до Європейського Союзу є приведення внутрішнього законодавства країни у відповідність до законодавства ЄС, а точніше до acquis communautaire. З моменту прийняття Програми інтеграції України до Європейського Союзу ще у 2000 році Україна стала на шлях наближення до ЄС за всім спектром співробітництва, в тому числі «адаптації Україною в достатніх обсягах правових та нормативних стандартів ЄС – acquis communautaire». З того часу адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу та досягнення відповідності національної правової системи acquis communautaire є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу.

Поняття аcquis сommunautaire є визначальним для розуміння Європейського Союзу, інтеграційних процесів, що відбуваються в Європі та пов’язані з розширенням Союзу. Не меншим є значення аcquis сommunautaire для адаптації національного законодавства до правової системи ЄС.

Поняття «acquis communautaire» було вперше офіційно закріплене в тексті Договору про ЄС, підписаному в Маастрихті у 1992 р. У статтях 2(4) і 3(1) Договору про ЄС acquis communautaire проголошується як одна з цілей і основ функціонування ЄС і як опора всієї інституційної системи ЄС. У статті 43(1)(е) Договору про ЄС гарантується, що «просунуте співробітництво» між країнами-членами не повинне торкнутися acquis communautaire та інших заходів, які вжито в рамках установчих договорів.

Під acquis communautaire (у перекладі – «надбання» або «доробок Співтовариств») розуміють сукупність актів законодавства, політичних документів та практики їх застосування, що у кожний даний момент існують у Європейському Союзі. Впровадження аcquis у національні правові системи є необхідною умовою завершення процесу приєднання країни до ЄС.

Аcquis communautaire є досить динамічним утворенням, що знаходиться в процесі постійного розвитку в напрямі розширення та поглиблення регулятивних конструкцій. Обсяг аcquis оцінюють приблизно в 97 тисяч сторінок Офіційного віснику Європейських Співтовариств (Official Journal) або близько 20 тисяч актів.

До змісту аcquis відносять: усі установчі договори, вторинне законодавство ЄС, рішення Суду ЄС, загальні принципи і доктрини права ЄС, міжнародні угоди, “м’яке” (soft law) право ЄС. Таким чином, аcquis communautaire охоплює усі рішення в межах першої (Співтовариства), другої (спільна політика у сфері закордонних справ і безпеки) та третьої (співпраця поліції й органів юстиції у кримінальних справах) опор ЄС (pillars).

До установчих договорів ЄС, зокрема, відносяться: Договір про Європейське Співтовариство вугілля і сталі (1951 р.), Договір про Європейське економічне Співтовариство (1957 р.), Договір про Євроатом (1957 р.), Єдиний Європейський Акт (1986 р.), Договір про ЄС (1992 р.), Амстердамський Договір (1997 р.), Ніццький Договір (2001 р.), а також Акти вступу до ЄС Великої Британії, Ірландії, Данії, Греції, Іспанії, Португалії, Австрії, Фінляндії, Швеції. Правові норми, закріплені в установчих договорах, утворюють конститутивну основу – фундаментальну базу Співтовариств і Союзу (первинне право, можна порівняти з національними конституційними положеннями). Норми первинного права безпосередньо породжують права та обов’язки як у країн-членів, так і приватних осіб (фізичних та юридичних) цих країн.

До вторинного законодавства ЄС відносяться: регламенти, директиви, рішення, а також конвенції, загальні стратегії, спільні позиції тощо. Норми вторинного права розробляються на основі первинного, створюються автономно та затверджуються інститутами ЄС. Основними рисами вторинного права є їх верховенство по відношенню до національних правових норм, пряма дія (хоча й різного роду), інтегрованість у національне право та забезпеченість юрисдикційним захистом.

«М’яке» право ЄС охоплює рекомендації, думки, висновки, резолюції, декларації інститутів ЄС чи країн-членів, програми майбутньої політики ЄС. Ці документи не мають юридичної сили, але застосовуються Судом ЄС для тлумачення законодавства ЄС.

Рівень інтеграції національних правових систем у межах ЄС та тлумачення основних принципів права ЄС, зокрема принципу верховенства аcquis над національним законодавством (сформульовано в рішенні Суду ЄС у справі № 6/64 Costa v. ENEL, 1964), у тому числі над національними конституціями (справа № 11/70 Internationale Handelsgesellschaft, 1970), дозволяє зробити висновок про те, що аcquis сommunautaire набуло рис правової системи ЄС.

За час з 2000 року Україною багато було зроблено для досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire, з урахуванням критеріїв, що висуваються ЄС до держав, які мають намір вступити до нього. Однак попереду ще чимало роботи, про що, власне, вказала Урсула Фон Дер Ляєн 17 червня 2022 року, після засідання Єврокомісії, на якому вирішувалося, чи рекомендувати надати Україні статус кандидата в ЄС: «Комісія рекомендує надати Україні європейську перспективу. Це, звісно, за умови, що в країні проведуть низку важливих реформ. «Низка важливих реформ» — це сім наступних умов: реформа Конституційного суду; продовження судової реформи; антикорупція, включно з призначенням керівника САП; боротьба з відмиванням коштів; втілення антиолігархічного закону; узгодження аудіовізуального законодавства з європейським; зміна законодавства про нацменшини.

Вочевидь, що серед багатьох соціальних завдань, які стоять перед Україною на шляху до європейської спільноти, одним із найбільш значущих є охорона прав, свобод та законних інтересів держав, соціальних груп, громадян та людей від злочинних посягань. Саме на сектор юстиції та безпеки, розвиток законодавства в цьому напрямку звернула увагу Європейська Комісія, приймаючи рішення щодо підтримки кандидатури України до вступу в ЄС.

Розвиток публічно-правових аспектів права притулку, прикордонної справи, імміграційної політики, умов поводження з іноземцями, боротьби з нелегальною міграцією, незаконним обігом наркотиків, міжнародним шахрайством, судовим та митним співробітництвом та кооперацією, поліцейським співробітництвом віднесено європейським законодавством до третього стовпа права ЄС. І як неодноразово вказував професор Вячеслав Туляков, апроксимація є нагальним завданням українських науковців і іншого шляху, ніж апроксимація, не існує.

Апроксимація (лат. approximare — «наближення») процес прийняття, внесення змін чи скасування правових норм з метою наближення положень національного законодавства до положень актів законодавства іншої держави, групи держав або міжнародної спільноти загалом. Отже, це спосіб адаптації законодавства, процес наближення національної правової системи до законодавства міжнародних інституцій чи інших країн через скасування або трансформацію відмінностей у національному законодавстві. Професор В. Навроцький у низці своїх останніх виступів, наголошував, що сліпе копіювання Європейських директив приведе до конфлікту у кримінально-правовому регулюванні в Україні та колапсу у піднесенні до аquis.

Отже, процес апроксимації чинного законодавства, в тому числі і кримінального, повинен вестись послідовно, зосереджуючись, на принципових положеннях конвенцій згідно із характеристиками національної правової культури та існуючими традиціями, а також вирішуючи питання гармонізації загальних інститутів права та практики їх застосування.