Можливо, чимало з тих, хто читає цю інформацію, міркує: навіщо даремно висловлюватися щодо таких очевидних речей як універсальність чи загальність прав людини? Але реалії сьогодення змушують це робити….
Сьогодні ми стали свідками того, що невизнання і порушення росією прав людини досягають небачених досі масштабів. Війна, яку розпочала росія на території України, незаконно позбавила права на життя тисячі українців, чимало громадян втратили здоров’я, майно, не можуть жити гідно, бути працевлаштованими чи здобувати освіту, ще багатьох незаконно депортували, утримують у жахливих умовах, а люди на окупованих територіях зникають без сліду…
Універсальність прав людини ставиться під сумнів терористичними організаціями, авторитарними правителями та популістами. Хоча різною мірою, але усі вони вимагають пожертвувати правами людини заради імперської влади, збагачення чи власних амбіцій. Результат очевидний – знецінення встановленого світопорядку.
Універсальність прав людини означає, що держава бере на себе відповідальність перед своїм народом, світовим співтовариством за дотримання взятих за міжнародними договорами зобов’язань у сфері прав людини.
Концепція універсальності прав людини займає чільне місце у світовій правовій культурі. Зародившись у західних країнах, вона знайшла своє закріплення у конституціях та основних законах демокритичних держав, а ідея про невідчужуваність прав людини розповсюдилась серед більшості держав світу. Сьогодні важко знайти державу, яка би в тій чи іншій мірі не визнавала пріоритеність прав людини. Норми про права людини стали виміром стану лібералізму, розвитку, прогресу держави. Якщо в конституції країни відсутні норми про визнання прав людини, це викликає здивування світового співтовариства, а ще більше дивує резонанас публічного оголошення державою небажання визнати права та свободи людини.
Звісно, ядром світу права є система законодавчих актів, головне призначення яких полягає у забезпеченні соціальних, економічних, політичних, культурно-духовних умов для вільного розвитку особистості, захисті її природних, невідчужуваних прав від будь-якого протиправного посягання. Саме в цьому полягає глибокий зміст універсальності прав людини, який вимірюється правами кожного.
Універсальний або загальний характер прав людини означає, що такі права торкаються всіх без винятку людей, завдяки лише їх приналежності людському роду; вічність (позаісторичність) змісту таких прав, який із плином часу не змінюється: адже породжені одного разу і назавжди, такі права є незмінними; абсолютність (невід’ємність) таких прав, заперечення існування яких неприпустиме з огляду на їх «вмонтованість» у природу людини й тому можна кваліфікувати як посягання на саме існування людської істоти як такої.
Варто зауважити, що у кожному суспільстві панують цінності, які вироблялися століттями і відповідають ідеям розвитку цього суспільства. Різниця в уявленнях про права на Заході та на Сході зачіпають основні аспекти універсальності прав людини. Те, що неприйнятно для однієї культури (наприклад, кровна помста для західної цивілізації), вважається священним для іншої, і навпаки, побутові явища Західної цивілізації ( наприклад, розлучення) для Сходу становить страшний гріх, який засуджує усе суспільство. Ці відмінності культур є нормальними. Культурна несхожість – рушійна сила еволюційного розвитку. Визнання однієї культури і розповсюдження її в якості абсолютної істини для всіх народів – це не, що інше, як ігнорування і неприйняття цивілізаційного різноманіття.
До універсальних цінностей людини, які визнаються у всьому світі відносять цінності: життя, свобода, безпека, щастя… Найвища цінність природи це – людина, яка розкривається у її спілкування з собі подібними, рівність, суспільне благо, і благо особисте, демократія, прогрес, солідарність, корисність, національний інтерес….
Права людини є одним із найважливіших інститутів права будь-якої сучасної держави, і розглядаються вони передусім як узагальнення практичного досвіду міжлюдського спілкування.
Ми стали свідками того, що зневага російською федерацією основних прав, свобод, гідності людини та нехтування ними, можуть призвести до війни, масових заворушень усередині держави, наражати на небезпеку міжнародний правопорядок. В зв’язку із цим очевидно: цілі та задачі ООН щодо закріплення міжнародної безпеки повинні досягатися за умови забезпечення захисту та дотримання прав людини як універсальної цінності.
Сучасні події засвідчили бездіяльність світового правозахисного співтовариства. Бездіяльність, що трапилася не сьогодні і не вчора… Загальна Декларація прав людини, написана 74 роки тому своїм завданням ставила змінити світ на краще. Що ж, крихкість правозахисного порядку денного сьогодні говорить сама за себе… І якщо держави не визнають прав людини, то саме тому, що наші міжнародні правові інструменти недієві у реальності – рівно настільки, щоб стати вимогою для цих держав.
В правах людини відображені найважливіші людські цінності, якими повинні володіти кожен, незалежно від проживання. Права людини універсальні, вони є надбанням кожного, неподільні, взаємопов’язані, взаємозумовлені. Скільки б не було інших ознак, що підкреслюють нашу ідентичність: гендер, національна приналежність, переконання, етнічне походження, сексуальна орієнтація чи будь-які інші характеристики – вони не позбавляють нас права називатися людьми і не применшують наших прав людини.
Незважаючи на доктринальні та міжурядові обговорення принципу універсальності прав людини, всезагального розуміння сутності цього питання, деякі держави досі використовують його для власних політичних інтересів як інструмент для втручання у внутрішні справи інших держав, тим самим порушуючи їх суверенітет. Таким чином, завдяки таким маніпуляціям у світі створюються подвійні стандарти.
На жаль, в умовах військових дій в Україні проблеми поваги, дотримання, реалізації та захисту прав людини набувають інших вимірів, ніж у мирний час. Зважаючи на особливі обставини, які виникають у зв’язку з конфліктами, виникають ряд проблем та питань щодо реалізації універсальних прав людини, а серед них: як забезпечити права людини під час конфлікту та як забезпечити права людини у постконфліктний період?
В умовах військових дій та конфліктів діють інші правила до застосування обмежень прав людини. У будь-якому разі не підлягають обмеженням такі права, як право на життя, заборона катувань та такого, що принижує гідність, поводження та покарання, заборона рабства. Ці права гарантуються на міжнародному та національному рівнях. Їх порушення визнається військовими злочинами, які не мають строку давності, згідно з нормами міжнародного права. Існують переконливі ознаки того, що російські окупанти вчиняють військові злочини в Україні. Військові дії які відбуваються сьогодні на території нашої держави спричинили серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та грубі порушення міжнародного права прав людини, поводження з військовополоненими. На територіях, які окуповані, актуальними залишаються проблеми примусового виселення українців на територію російської федерації, дискримінацією українців, ксенофобією тощо.
І на останок, хочеться зауважити, що легко критикувати ідею універсальності прав людини на безпечних форумах, семінарах чи інших цивілізованих заходах. Але не в умовах, коли зустрічаєш людей, які страждають від жахливої несправедливості війни, яких принижують та ґвалтують… В умовах, коли зустрічаєш людей, які втратили все…
Саме тому, ідея універсальності прав людини повинна бути безумовним взірцем та орієнтиром політики кожної цивілізованої держави. Адже, саме вона передбачає те загальнолюдське, що зумовлене глибокими природними потребами кожного: прагненням до щастя, свободи та миру.
Ольга Миронюк
асистент кафедри теорії права та прав людини
