Воєнний стан як каталізатор криміналізації діянь

Вранці 24-го лютого 2022 року ми всі прокинулись у новій реальності: московія віроломно, без оголошення війни нанесла масований ракетний удар по мирній Україні, а путін, скооперувавшись з самопроголошеним президентом Республіки Білорусь, кинув з усіх сторін на нашу державу орду злочинців, які виявилися пізніше не стільки військовослужбовцями, як звичайнісінькими дітовбивцями, катами, ґвалтівниками, мародерами. Україна всі сили зосередила на відсіч цієї навали агресора, поставивши розвиток держави на вимушену паузу. Водночас, ми зіткнулися не тільки із зовнішнім ворогом, а й внутрішнім, оскільки саме такі надзвичайно складні життєві обставини каталізують прояви не лише найкращих людських рис, а й демаскують найгірші, найтемніші з них.

Правовий режим воєнного стану виявився недостатнім самим по собі для забезпечення порядку як у тилу, так і на територіях, де безпосередньо бойових зіткнень немає. У такому разі, пріоритетним жорстким регулятором суспільних відносин мав би стати Кримінальний кодекс України, проте і він виявися не зовсім готовим до нових викликів. Саме тому, український законодавець вимушений був реагувати відповідним чином, вносячи зміни та доповнення до Закону про кримінальну відповідальність – деякі з них стосуються впровадження цілком нових кримінально-правових заборон, а інші логічно – посилюють відповідальність за відомі раніше правопорушення, ступінь суспільної небезпечності яких в умовах воєнного стану беззаперечно зростає.

Пропонуємо звернути увагу на ті зміни КК України, що безпосередньо пов’язані з самим введенням режиму воєнного стану. Зокрема, статті 111 «Державна зрада» та 113 «Диверсія» як кваліфікуючу ознаку складу злочину тепер передбачають вчинення відповідних дій в умовах воєнного стану, за що уже може бути призначено найсуворіший вид покарання – довічне позбавлення волі.

Окрім того, були внесені схожі зміни ще до п’яти статей розділу VI КК України «Кримінальні правопорушення проти власності». Так, йдеться про крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, а також привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем – якщо вони вчинені в умовах воєнного стану. На жаль, протягом останнього часу ми можемо спостерігати факти незаконного проникнення у житло, інші приміщення чи сховища, покинуті людьми, які рятувалися від війни. Відсутність власників, охорони, швидкої реакції правоохоронців (які природньо часто зосереджені на більш важливих у цей час завданнях), тимчасова окупація територій тощо полегшує вчинення кримінально-протиправних діянь, викликає неабияке обурення в українців і міжнародної спільноти, сприймається пересічними громадянами як прояви мародерства. Водночас, пам’ятаємо, що вказаний термін завжди і лише розглядався у контексті так званих військових кримінальних правопорушень, пов’язаних із викраденням на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених (ст. 432). Тому, на сьогоднішній день, можемо фактично говорити про криміналізацію побутового мародерства, що знайшла свій прояв у нормах про посягання на власність. Між іншим, паралельно у цей час «НА росії» пішли абсолютно протилежним шляхом, скасувавши кримінальну відповідальність за будь-яке мародерство, тим самим легалізувавши відповідну злочинну діяльність своїх нелюдів на території України.

Також, КК України доповнено новими складами кримінальних правопорушень, одні з яких були актуальними вже як мінімум з 2014 року (відповідальність за колабораціонізм – ст. 111-1), а інші є гострою реакцією держави на внутрішні проблеми, зумовлені як надмірною соціальною активністю в мережі Інтернет наших співгромадян (відповідальність за несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення ЗСУ чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань – ст. 114-2), так і бажанням псевдоволонтерів незаконно використовувати з метою отримання прибутку гуманітарну допомогу, благодійні пожертви або безоплатну допомогу (ст. 201-2).

Розглядаючи усі перелічені вище прояви криміналізації, не можна залишити поза увагою фактичну декриміналізацію заподіяння шкоди життю (здоров’ю) окупантів. Йдеться про нову обставину, що виключає кримінальну протиправність діяння «Виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України» (ст. 43-1), у рамках якої, зокрема, не є кримінальним правопорушенням діяння (дія або бездіяльність), вчинене в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту та спрямоване на відсіч та стримування збройної агресії Російської Федерації або агресії іншої країни, якщо це заподіяло шкоду життю або здоров’ю особи, яка здійснює таку агресію. Таким чином, держава закріпила право кожної особи на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України незалежно від можливості уникнення зіткнення, заподіяння шкоди або звернення за допомогою до інших осіб чи органів державної влади, Збройних Сил України. Звісно, у статті передбачені певні обмеження щодо реалізації цього права (наприклад, заборона катування, недопущення порушень законів та звичаїв війни тощо), адже людяність та гуманізм є частиною генетичного коду українців.

Все, буде Україна!