Традиційно, у фінансовій та фінансово-правовій літературі власні доходи місцевого самоврядування розглядають через призму доходів від комунальної власності та місцевих податків та зборів. В той же час, досить цікавий і перспективний інструмент мобілізації фінансових ресурсів територіальними громадами, який має давню історію та вітчизняні та зарубіжні приклади ефективного використання здебільшого залишається поза увагою. Мова йде про такий фінансово-правовий інститут як самооподаткування населення.
Повністю спотворений в 30-70х роках ХХ століття радянською владою, коли самооподаткування використовувалось як інструмент боротьби з незгідними з комуністичною ідеологією, він викликає побоювання та негативні асоціації у свідків тієї епохи сьогодні. Однак те, що відбувалося в ті часи, жодного відношення до класичного самооподаткування населення не має і відмовлятись від нього в умовах дефіциту фінансових ресурсів територіальним громадам не варто.
Самооподаткування необхідно розглядати як самостійний вид обов’язкового платежу, що немає податкового характеру та використовується для вирішення питань місцевого значення, розмір та порядок введення і використання якого встановлюється самостійно населенням на загальних зборах чи місцевому референдумі. Введення самооподаткування населення має важливе значення для розвитку територіальних громад.
По-перше, територіальні громади отримують додаткову фінансову підтримку для вирішення нагальних проблем, що відносяться до питань місцевого значення.
По-друге, введення самооподаткування населення дозволяє мешканцям брати безпосередню участь у місцевому самоврядуванні, тим самим підвищуючи їх громадянську активність.
По-третє, зростає рівень відповідальності органів місцевого самоврядування перед мешканцями громади, оскільки вони зможуть розраховувати на зазначені кошти, лише у випадку впевненості останніх в ефективності та доцільності їх використання.
Ігор Бабін
доцент кафедри публічного права
