Розмір кримінально караної крадіжки: зміна парадигми та її потенційні наслідки

9-го серпня 2024 року в Україні відбулася цікава у сфері кримінального права подія, що породила чимало дискусій: десятикратно виріс розмір мінімально караної крадіжки (власне, це стосується також шахрайства, привласнення чи розтрати, але розглянемо на прикладі крадіжки). Розмови щодо такого різкого переходу велися ще з дня набрання чинності Податковим кодексом України, а щодо мінімуму вкраденого майна для притягнення до кримінальної відповідальності – взагалі з радянських часів. У будь-якому разі реформування відповідного розміру давно назріло, хоча багато юристів як мінімум скептично поставилися до збільшення такого розміру, а частина з них – навіть почали агресивно розганяти зраду та нагнітати катастрофу, яку вказані зміни, на їх думку, обов’язково зумовлять. Що ж насправді сталося і чому?

Для початку потрібно нагадати формулу, за якою вираховується неоподатковуваний мінімум доходів громадян. У пункті 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України зазначено, що якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року. Стаття 169 «Перерахунок податку та податкові соціальні пільги» містить перелік різних податкових соціальних пільг, нас же цікавить у тому розмірі, що визначений у підпункті 169.1.1 – це 50 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року. Далі потрібно дізнатися, який же розмір останнього, а для цього щороку треба дивитися Закон України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. У 2024 році ст. 7 визначено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць становить 3028 гривень і, не зважаючи на зростання соціальних стандартів протягом року, при кваліфікації будемо виходити лише із зазначеної цифри. Отже, половина від останньої (1514 грн) і буде становити неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що нас цікавить при кваліфікації. На цю ж цифру будемо щоразу множити розміри як предмету кримінальних правопорушень, так і майнової шкоди у кримінально протиправних діяннях з матеріальним складом.

Межа між кримінально караною крадіжкою та дрібним викраденням чужого майна за КУпАП пролягає у ст. 51 останнього. Кваліфікувати діяння за ст. 51 КУпАП було можливо, якщо загальна вартість викраденого не перевищувала трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Сам же перехід до неоподаткованого мінімуму доходів громадян, як базової величини для кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, відбувся ще у 1997 році, коли неоподаткований мінімум встановлювався на рівні 17 грн (варто зазначити, що розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 1998 року становив 45 гривень, що було менше, аніж розмір кримінально караної крадіжки). Надалі всі ці роки і аж до змін, які настали на початку серпня цього року, йшлося про те, що дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати – має місце, коли вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (такий розрахунок проводився ще з 26 червня 2009 року відповідно до Закону України № 1449-VI «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за викрадення чужого майна»). Отже, донедавна це була одна/п’ята від 1514 грн, тобто 302 грн 80 коп. З 7-го березня 2022 року таємно викравши чуже майно вартістю, що перевищує цю суму, в умовах воєнного стану, можна було розраховувати на покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років. З серпня ж цього року адміністративна відповідальність за дрібне викрадення чужого майна охоплюється розміром до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто – до 3028 грн (що дорівнює прожитковому мінімуму для працездатної особи). Як бачимо, розмір кримінально караної крадіжки раптово зріс одразу десятикратно. Добре це чи погано?

З одного боку, кримінальна відповідальність за крадіжку, вчинену на суму 300 грн та ще й з покаранням до 8 років позбавлення волі за це, – видається надмірною і це не зовсім відповідає принципу економії кримінальної репресії. За час перебування у місці позбавлення волі засуджений втрачає навички за професією, перестає бути конкурентоздатним на ринку праці, це відбивається на його сімейному стані (погіршуються і навіть втрачаються зв’язки з його батьками, дітьми тощо), соціальному стані (перериваються зв’язки з друзями та колегами, а натомість формуються нові – з засудженими), а якщо згадати, що суб’єктом цього діяння є особа з 14 років, то можна уявити як це відіб’ється на майбутньому такої особи. Окрім того, підвищення розміру кримінально караної крадіжки розвантажує правоохоронну систему у контексті сил та часу, які затрачаються на розслідування відповідних кримінальних правопорушень, а натомість увага зможе бути зосереджена на протидії іншим злочинним проявам. Також зменшиться навантаження на пенітенціарну систему, зекономляться значні бюджетні кошти.

Водночас, потерпілі особи, які раніше могли розраховувати на розслідування вчинених щодо них таких кримінальних правопорушень і для яких крадіжка на суму 300 грн була суттєвою (наприклад, соціально незахищені верстви населення), тепер зневіряться не лише у правоохоронній системі загалом, а й в існуванні справедливості як такої. З-поміж іншого, озвучуються побоювання щодо того, що матиме місце суттєвий ріст такої корисливої злочинності, оскільки особи з відповідними кримінально протиправними намірами розумітимуть, що крадіжка на суму до 3028 грн не буде кримінально переслідуватись державою, а відтак – суттєво знизиться превентивний ефект щодо тих, хто зазвичай утримується від вчинення кримінальних правопорушень, побоюючись кримінальної відповідальності як такої.

Переконатися у тому, хто ж був правий у своїх аргументах, можна буде лише зі сплином часу, проаналізувавши статистичні дані, промоніторивши судову практику, а також провівши опитування з-поміж як працівників правоохоронних органів, суддів, інших практиків і науковців у галузі кримінального права, так і членів громадянського суспільства, а можливо навіть – і засуджених до покарання за таємне викрадення чужого майна.