Право на охорону здоров’я: перспективи правового забезпечення

Проблем у сфері реалізації права на охорону здоров’я, тобто в галузі медичного права, яка охоплює правовідносини у сфері медичного обслуговування, в Україні є чимало, адже їх незліченна кількість у системі охорони здоров’я. Звичайно, одна з найважливіших проблем – це законодавча, адже якісний нормативний фундамент є запорукою належної правореалізації й правозастосування. В Україні відбувається медична реформа, точкою відліку якої став Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» від 19.10.2017 р. №2168-VIII. Сьогодні в Конституційному Суді України відкрито конституційне провадження у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України від 07.02.2018 р. щодо конституційності цього Закону. Для української системи охорони здоров’я це буде знакове рішення, якого очікують уже понад 2 роки.

Звичайно, не можна оминути увагою й проблеми медичної і юридичної практик, що пов’язані з правореалізацією й правозастосуванням. Значною прогалиною в медичній практиці є практичну відсутність стандартів у сфері охорони здоров’я. Приміром, сьогодні кесарський розтин медичні працівники здійснюють без стандарту, адже Наказ МОЗ від 27.12.2011 р. №977 втратив чинність ще 08.05.2014 р. Якщо до 01.03.2021 р. МОЗ не напрацює стандартів, то система охорони здоров’я втратить 90 актів, тобто залишимося без стандартів, адже 28.02.2020 р. був прийнятий Наказ МОЗ №590, який набере чинності з 01.03.2021 р. і скасує численні стандарти.

А в юридичній практиці для встановлення правильності надання медичної допомоги у випадках притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за «професійні правопорушення» необхідно провести комісійну судово-медичну експертизу, а часом і не одну. А законодавець при створенні Кримінального процесуального кодексу України «забув» включити право на повторну чи додаткову експертизу. Отже, таке право виводиться зі ст. 4 Закону України «Про судову експертизу», де передбачена можливість призначення повторної судової експертизи.

Як ці проблеми можна було б вирішити на законодавчому рівні?

Україні потрібно виважене нормопроектування. Але, як правило, усе похапцем, без системного підходу до нормативно-правової бази. Негативний ефект такого поспіху відображається, насамперед, на ключових суб’єктах – на медичному працівникові й на пацієнтові.

Слід, перш за все розробити й прийняти Медичний кодекс України, який зможе комплексно охопити регулюванням усі правовідносини у сфері медичного обслуговування, а відтак зменшить прогалини й контроверзії в нормативному забезпеченні. Провести інвентаризацію нормативно-правової бази й залежно від обраної законодавчої стратегії приймати чи удосконалювати чинні акти.

Крім того, як відомо, в наш час постала найбільш величезна проблема з реалізацією даного права (на охорону здоров’я) – через пандемію, спричинену коронавірусом. Саме COVID-19 особливо яскраво загострив проблеми з епідеміологічним наглядом, інфекційним контролем і безпекою, внутрішньолікарняним інфікуванням, а також із донорством крові (з її нестачею). Також коронавірус показав, що у нас так і не відбулося належного становлення інституту громадського здоров’я, є проблеми з досягненням балансу інтересів між приватним і публічним інтересом, захистом персональних даних. Дані проблеми наклалися на впровадження другого етапу медичної реформи, що стало загрозливим і важким випробуванням для усієї системи.

12.02.2020 р. на громадське обговорення було подано Наказ МОЗ «Про організацію профілактики інфекцій та інфекційного контролю в закладах охорони здоров’я», проте цей документ так і залишається проектом.

24.04.2020 р. було прийнято постанову КМУ №331 від 24.04.2020 р., яка закріпила, що кошти, передбачені для закупівлі медичних послуг, пов’язаних із наданням медичної допомоги пацієнтам з COVID-19 за програмою державних гарантій, насамперед, спрямуються на здійснення додаткових доплат медичним та іншим працівникам закладів охорони здоров’я в розмірі до 300% заробітної плати. А на практиці все залежить від фінансування: у закладі визначають, що таке «до 300%», оскільки це і 299, і 250, а для медика це кошти, за які він ризикує життям і здоров’ям, рятуючи життя пацієнтів.

Медична реформа породила багато новітніх інструментів (зокрема, договір про медичне обслуговування за програмою медичних гарантій, декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу та ін.), які вплинули на розвиток окремих інститутів галузі. Медична реформа призвела до ґрунтовного оновлення законодавства і правового статусу суб’єктів медичних правовідносин. Отже, це лише старт нових викликів, з якими зустрічатиметься галузь. Звичайно, правники мають більше роботи, адже було багато трансформаційних процесів, які потребували юридичного супроводу, щоб їх впровадити, а тепер, щоб шукати вихід з нелегких практичних питань.

Як рухатися в охороні здоров’я далі?

Відповідь на це питання стане більш зрозумілим після рішення Конституційного Суду України, про яке йшла мова раніше. Відтак, можна буде розуміти, наскільки серйозні зміни знадобляться. Без сумніву, що в Україні слід реформувати галузь, проте з належним нормативним підґрунтям, аби вся ця «нова реформована споруда» міцно стояла, а надбудова була надійною й гарантувала безпечну, доступну і якісну медичну допомогу. Крім того, реформа вторинної ланки потребує ґрунтовної корекції, адже зміна парадигми фінансування не врахувала можливостей Державного бюджету України покривати реальну вартість послуг. Також на часі розробка страхових механізмів (від загальнообов’язкового страхування до страхування професійної відповідальності), але з одночасною зміною культури страхового бізнесу.

Певним стартом для вирішення вищевказаних питань є, мабуть, перш за все якнайшвидше прийняття Медичного кодексу України, а також, не менш важливим стало би удосконалення, спільними зусиллями науковців в сфері медицини і юриспруденції, галузі медичного права для належного захисту прав і свобод суб’єктів правовідносин у сфері охорони здоров’я, а відповідно, і обов’язкового впровадження його як обов’язкової навчальної дисципліни не тільки для ВНЗ правового спрямування, але й медичного.