В цивільному праві України існує інститут визнання особи безвісно відсутньою. Так, відповідно до частини першої статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Крім того, частиною другою вказаної статті визначено, що у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць – перше січня наступного року.
В свою чергу статтею 307 ЦПК України імперативно визначено, що до початку розгляду справи суд встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.
Однією з основних цілей визнання особи в судовому порядку безвісно відсутньою є встановлення опіки над майном цієї особи, яку встановлює нотаріус за останнім місцем проживання особи після опису належне особі майна. Надалі призначений опікун приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. Окрім цього, за заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов’язані утримувати.
Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.
Паралельно із вказаним інститутом, після повномасштабного вторгнення росії в Україну був прийнятий Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» (далі – Закон), який запровадив ще один особливий статус для зниклих безвісти фізичних осіб.
Згідно закону особа, зникла безвісти за особливих обставин – це особа, яка зникла безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.
Відзначимо, що між вказаними правовими статусами фізичних осіб існують істотні відмінності. Так, фізичну особу може бути визнано безвісно відсутньою лише в судовому порядку, а набуття особою статусу такої, що зникла безвісти відбувається з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до відповідного Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин».
Надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством (частина третя статті 4 Закону).
Частиною четвертою статті 4 Закону визначено, якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, була оголошена померлою, але її місцеперебування, місце поховання чи місцезнаходження її останків не було встановлено, проведення розшуку в розумінні цього Закону не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження її останків.
Володимир НИКИФОРАК
к.ю.н., доцент кафедри приватного права
