Інноваційні інформаційні права

Інтернет є невловимим і таким, що без упину змінюється, щосекунди стає все більшим і складнішим. Це джерело колосального добра і страхітливого зла. Інтернет – це найграндіозніший в історії експеримент, де коріниться анархія…

Джаред Коен (засновник і директор наукового центру Jigsaw (раніше Google Ideas)

Стрімкий розвиток науки та техніки, досягнення у сфері комп’ютерних технологій в кінці ХХ – на початку ХХІ століття зумовили збільшення можливостей людини, надали їй альтернативу у виборі поведінки. Розвиток інформаційних технологій свідчить про високий рівень інтелектуального потенціалу суспільства. Інформаційні права, на відміну від біологічних прав, краще врегульовані на міжнародному рівні, не мають суперечностей з внутрішнім національним правом, а також пов’язані з віртуальним життям людства. До підгрупи інформаційних прав, насамперед, належать право на використання віртуальної реальності та право на доступ до мережі Інтернет.

Право на доступ до Інтернету – це право кожного вільно користуватися безпечним та відкритим Інтернетом. Це право характеризується двома аспектами: 1) заборона державам необґрунтовано обмежувати доступ до Інтернету; 2) держави зобов’язані здійснювати всі можливі заходи для забезпечення максимального доступу громадян до Інтернету. Цифрові права «digital rights» є важливим елементом інформаційного суспільства. Головними принципами права на доступ до Інтернету є недискримінаційність, мережева нейтральність, безпека та якість сервісу.

У резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1946 р. зазначено, що «Свобода інформації є фундаментальним правом людини і… критерієм для всіх свобод, яким присвячено Організацію Об’єднаних Націй». Першою спробою встановлення правових меж в інформаційній сфері стала розробка Комітетом експертів Ради Європи з інформаційного суспільства «Декларації прав людини і правових норм в інформаційному суспільстві». У розділі під назвою «Права людини в інформаційному суспільстві» визначено вісім пунктів:

• право на свободу вираження, інформації та комунікацій;
• право на повагу до приватного життя і таємниці листування;
• право на освіту і загальний доступ до інформаційних технологій;
• заборона рабства і примусової праці;
• право на неупереджений суд і заборону на позасудове переслідування;
• захист власності; право на вільні вибори;
• свобода зібрань.

Міжнародна юридична практика характеризується двома основними підходами до правового регулювання глобального інформаційного простору. Один з них, передбачає тотальний контроль із боку держави над усіма правовідносинами в інформаційній сфері, наявність жорсткої цензури інформаційних ресурсів у  межах політичної ідеології країни, мінімізацію саморегулювання відносин учасниками інформаційної діяльності. Інший – базується на принципах свободи користування інформаційними ресурсами, значної саморегуляції цих відносин їх суб’єктами, регулювання державою найважливіших положень, які стосуються переважно загальних принципів і технічних стандартів інформаційної діяльності. В Україні спостерігаємо використання другого підходу, що виражається в регулюванні державою найважливіших положень, та не втручання в приватне життя інтернет-користувачів.

Користування Інтернетом дозволяє громадянам брати участь в суспільному житті, реалізувати свої права та свободи. Обмеження доступу до Інтернету значною мірою зменшує такі можливості. Існує позиція, згідно з якою, права людини в «реальному» світі мають своє «цифрове відображення» у віртуальному світі. Право на доступ до Інтернету з огляду на його ключовий вплив на комунікацію, суспільно-політичні процеси, соціальну сферу та економіку, цілком справедливо було включено до міжнародної системи прав людини. В 2007 р. Комітет Міністрів Ради Європи прийняв Рекомендацію «Про заходи по укріпленню суспільного значення Інтернету», згідно з якою доступ та вміння користуватись Інтернетом повинні розглядатись як необхідні для повноцінного здійснення прав і свобод людини.

Сучасний світ важко уявити без інформаційних благ і унікальних комунікаційних можливостей, які надає Інтернет. Беззаперечна важливість інформації для сучасної людини пов’язана з темою інформаційної екології. Інформаційне перевантаження, інформаційний вибух, засмічування віртуального простору зумовлюють не тільки психологічні, але і фінансові наслідки. Професійні знання, в середньому, застарівають за 3-4 роки, а переважна більшість світових знань – не потрібні для пересічної людини. Інтернет-залежність пов’язується з психічними розладами, що супроводжуються депресією, стресом, страхом та ін. негативними чинниками. Безпека життєдіяльності та охорона праці пов’язані з культурою поведінки в умовах інформаційного перенасичення.  

Вважаємо, що держава в умовах глобалізаційних процесів, повинна забезпечувати вільний доступ до Інтернету. Нові види інформаційних відносин потребують нормативної регламентації з врахуванням інтересів як індивідів, так і країни. Спостерігаємо «віртуалізацію» міжнародних відносин, оскільки, застосування нових технологій розширює способи міжнародного спілкування. Належне дотримання та захист прав і свобод людини в Інтернеті зумовлює врахування самої природи глобальної мережі не тільки як інформаційного, але й комунікаційного простору. Україна повинна розробити та впровадити національні механізми реалізації прав і свобод Інтернет-користувачів, зробити їх доступними для широкого кола населення, а правові інструменти захисту порушених прав і свобод – зрозумілими та ефективними.