Директор (керівник) товариства з обмеженою відповідальністю (далі – товариство, ТОВ), в переважній більшості випадків, як і інші працівники юридичної особи, є найманим працівником. З огляду на те, що директор товариства є не лише найманим працівником юридичної особи, а й виконує функції щодо управління нею, порядок його призначення та звільнення суттєво відрізняється від порядку, установленого для інших працівників.
Такий порядок призначення та звільнення директора (керівника) товариства пов’язаний з тим, що керівник згідно з нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України входить до складу виконавчого органу цієї юридичної особи, який підзвітний та підконтрольний вищому органу управління – загальним зборам учасників юридичної особи. Відповідно, призначення та звільнення керівника товариства відбувається на підставі прийнятого рішення загальних зборів учасників юридичної особи. За загальним правилом під час призначення директора (керівника) товариства юридична особа укладає з ним трудовий договір (контракт), у якому визначаються його права та обов’язки, відповідальність, умови найму та звільнення, строк дії контракту та ін. Також у контракті передбачаються підстави, за яких директор (керівник) може бути звільнений достроково із займаної посади.
Під час здійснення процедури звільнення директора (керівника) ТОВ за власним бажанням бралися до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 911/719/21 від 19.01.2022 року. Зокрема за матеріалами цієї справи, директор ТОВ звернувся з позовом до ТОВ про визнання трудових відносин між ним та відповідачем припиненими у зв’язку з його звільненням за власним бажанням, із записом до трудової книжки про звільнення на підставі ч. 1 статті 38 КЗпП України.
Верховний Суд у правовому висновку у справі № 911/719/21 від 19.01.2022 р. щодо звільнення директора ТОВ за власним бажанням акцентував на такому. Встановлені судами обставини свідчать, що відповідно до статуту відповідача питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів, тому позивач як директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади. Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов’язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням директор (керівник) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення. У разі відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, йому з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20 відступила від указаних вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування положень законодавства про працю у спорах за позовом директора товариства про припинення повноважень. У цій справі перед Великою Палатою Верховного Суду постали питання про правову природу відносин, що існують між товариством з обмеженою відповідальністю та його директором, який ініціював своє звільнення з цієї посади, і про те, у який спосіб директор товариства, якого позбавлено можливості звільнитись, може ефективно захистити відповідне право.
У прийнятій постанові Велика Палата Верховного Судувизначила, що в обох випадках – коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору – саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
За відсутності встановлених судами обставин укладення з директорами трудових договорів (контрактів) норми законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, НЕ застосовуються. Для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу директор за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків. Директор має дотриматись вимог статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.
Людмила ВАКАРЮК
д.ю.н., доцент кафедри приватного права
