27 вересня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо встановлення додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця та деяких інших питань» № 3768-IX (далі – Закон № 3768-IX).
Указаним законом внесено зміни до Кодексу законів про працю України, зокрема частину 1 статті 40 цього Кодексу, яка стосується випадків розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, доповнено пунктами 13 і 14 наступного змісту:
13) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину проти основ національної безпеки України;
14) невиконання працівником правил поведінки на підприємстві, в установі, організації в частині положень, передбачених частиною другою статті 142 цього Кодексу.
Перша із наведених нових норм статті 40 Кодексу законів про працю України має бланкетний характер, адже відсилає до Кримінального кодексу України. Саме у ньому в розділі I Особливої частини передбачені злочини проти основ національної безпеки України (статті 109 – 114-2). Це, зокрема такі злочини, як-от: посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; державна зрада; колабораційна діяльність; пособництво державі-агресору; диверсія; шпигунство та інші.
За злочини проти основ національної безпеки України передбачено кримінальну відповідальність переважно у формі позбавлення волі.
Як визначено у частині 1 статті 532 Кримінального процесуального кодексу України, вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
За змістом частин 2 та 4 статті 532 Кримінального процесуального кодексу України у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Тобто, для звільнення працівника за пунктом 13 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України роботодавцю достатньо отримати копію вироку суду, яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину проти основ національної безпеки України, котрий набрав законної сили.
Необхідно звернути увагу, що стаття 40 Кодексу законів про працю України не деталізує порядку звільнення за пунктом 13 частини 1 такої статті, за аналогією, як це передбачено частиною 2 статті 36 вказаного Кодексу, де йдеться про звільнення працівника у триденний строк з дня отримання роботодавцем копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
Друга із указаних нових норм статті 40 Кодексу законів про працю України відсилає до частини 2 статі 142 цього ж Кодексу.
Закон № 3768-IX доповнив статтю 142 Кодексу законів про працю України двома новими частинами (2 та 3) такого змісту: «Складовою правил внутрішнього трудового розпорядку можуть бути правила поведінки на підприємстві, в установі, організації, які містять положення, зокрема, про зобов’язання працівників про нерозголошення інформації з обмеженим доступом, зокрема інформації, що становить державну чи комерційну таємницю, а також про умови роботи з конфіденційною інформацією.
Встановлення правил поведінки на підприємствах, в установах, організаціях, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та/або об’єктах чи операторах критичної інфраструктури є обов’язковим».
Аналіз указаних правових норм дозволяє стверджувати, що звільнення роботодавцем працівника за пунктом 14 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України можливе за умови, якщо останній не виконує правил поведінки на підприємстві, в установі, організації в частині зобов’язань про нерозголошення інформації з обмеженим доступом, зокрема інформації, що становить державну чи комерційну таємницю, а також про умови роботи з конфіденційною інформацією.
При цьому не має значення поважність причин невиконання працівником указаних зобов’язань щодо охоронного режиму відповідної інформації, систематичний характер такого невиконання та застосовування раніше до працівника заходів дисциплінарного стягнення. Саме це сутнісно відрізняє нову підставу звільнення за пунктом 14 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України від подібної підстави за пунктом 3 частини 1 статті 40 цього ж Кодексу.
Необхідно звернути увагу й на те, що звільнення за пунктом 14 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства. Відповідні зміни до статті 43 Кодексу законів про працю України були внесені Законом № 3768-IX.
Людмила Вакарюк
д.ю.н., професор кафедри приватного права
