У сучасному світі конституційні системи дедалі частіше стикаються з викликами, які потребують концептуального перегляду традиційних підходів демократичних механізмів функціонування публічної влади. Повномасштабна збройна агресія проти України стала безпрецедентним випробуванням для національної правової системи, зокрема, для конституційних інститутів, що забезпечують реалізацію народного суверенітету. Одним із найбільш дискусійних питань у цьому контексті стало співвідношення між гарантіями виборчих прав громадян і необхідністю забезпечення національної безпеки в умовах дії правового режиму воєнного стану. Вибори традиційно розглядаються як фундаментальний інструмент демократичної легітимації публічної влади та ключовий механізм реалізації принципу народного суверенітету. У конституційно-правовій доктрині вони виступають не лише процедурою формування органів державної влади, але й важливим елементом політичної відповідальності влади перед суспільством. Водночас у надзвичайних умовах, пов’язаних із загрозами існуванню держави, демократичні процедури можуть зазнавати певних трансформацій, що зумовлює необхідність пошуку балансу між збереженням демократичних стандартів та забезпеченням ефективного функціонування держави.
Особливої актуальності це питання набуло в Україні у зв’язку з правовими та політичними дискусіями щодо можливості проведення виборів у період дії воєнного стану. Національне законодавство передбачає обмеження проведення виборчих процедур у таких умовах, що обґрунтовується необхідністю гарантування безпеки громадян, забезпечення належних умов для реалізації виборчих прав та підтримання стабільності функціонування державних інститутів. Водночас подібні обмеження викликають наукову дискусію щодо їх відповідності принципам конституційної демократії. У цьому контексті важливого значення набуває формування нових теоретичних підходів до розуміння функціонування демократичних інститутів у надзвичайних правових режимах. Зокрема, у сучасній конституційно-правовій доктрині дедалі частіше використовується концепція так званої «відкладеної демократії», яка передбачає тимчасове призупинення окремих демократичних процедур з метою збереження конституційного ладу. Однак питання меж допустимості таких обмежень, їх правової природи та впливу на легітимність влади залишається недостатньо дослідженим у вітчизняній правовій науці. Метою публікації є аналіз конституційно-правових засад реалізації виборчих прав громадян в умовах воєнного стану, а також дослідження теоретичних і практичних аспектів відкладення виборчих процедур у контексті забезпечення демократичної легітимності публічної влади. Особлива увага приділяється аналізу співвідношення принципу народного суверенітету, конституційних гарантій виборчих прав та імперативів національної безпеки в умовах воєнного стану. Проблематика реалізації виборчих прав громадян у період дії надзвичайних правових режимів посідає важливе місце у сучасній конституційно-правовій доктрині. Особливої актуальності вона набуває у контексті функціонування демократичних інститутів під час збройних конфліктів, коли держава змушена балансувати між необхідністю забезпечення національної безпеки та збереженням фундаментальних принципів демократичного правопорядку. В умовах воєнного стану традиційні механізми легітимації публічної влади зазнають певної трансформації, що актуалізує питання меж допустимості обмеження політичних прав громадян, зокрема права брати участь у виборах.
В Україні зазначена проблематика набула особливої ваги у зв’язку з триваючою збройною агресією та запровадженням правового режиму воєнного стану, що зумовило відкладення проведення виборчих процедур. Додаткового значення цьому питанню надала судова практика, зокрема правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 5 лютого 2026 року у справі № 990/210/24.
Аналізуючи правову позицію виділили декілька ключових аспектів, а саме:
1. Конституційно-правова природа заборони проведення виборів
Ключовим елементом аргументації суду стало тлумачення імперативних норм законодавства, що регулюють правовий режим воєнного стану. Відповідно до положень профільного закону у період дії воєнного стану проведення загальнодержавних виборів, включаючи вибори Президента України, не допускається. Суд виходив із того, що зазначена норма має імперативний характер і не передбачає жодних винятків чи альтернативних процедур. Таким чином, Верховна Рада України не наділена дискреційними повноваженнями щодо призначення виборів у період дії воєнного стану. Відповідно, відсутність рішення парламенту про призначення виборів не може розглядатися як протиправна бездіяльність. Такий підхід свідчить про застосування судом принципу верховенства права у його формальному вимірі, що передбачає обов’язковість дотримання чітких приписів законодавства незалежно від політичних чи суспільних очікувань.
2. Баланс між народним суверенітетом і безпекою держави
Однією з центральних проблем, яку розглянув суд, стало питання співвідношення принципу народного суверенітету та необхідності забезпечення національної безпеки. Конституційна модель демократичного правопорядку ґрунтується на положенні про те, що джерелом влади в державі є народ, який здійснює її, зокрема, через вибори. Водночас демократичні інститути можуть ефективно функціонувати лише за умов існування стабільної державності та належного рівня безпеки. У своїй правовій позиції суд фактично визнав, що в умовах збройної агресії та масштабних безпекових ризиків проведення виборів не може гарантувати дотримання базових принципів виборчого процесу. Відтак забезпечення обороноздатності держави та захисту життя громадян набуває пріоритетного значення порівняно з проведенням виборчих процедур у встановлені строки.
3. Обмеження виборчих прав у світлі конституційних гарантій
У межах аналізу суд також звернувся до положень Конституції, що визначають можливість обмеження окремих прав людини в умовах воєнного стану. Такий підхід свідчить про застосування доктрини пропорційності, відповідно до якої обмеження прав і свобод допускається за умови, що воно є законним, необхідним і спрямованим на досягнення легітимної мети. У цьому контексті суд фактично визнав, що тимчасове обмеження реалізації виборчих прав громадян не означає їх повного скасування, а лише передбачає відтермінування відповідних процедур до моменту нормалізації правового режиму. Таким чином, виборчі права громадян не припиняються, а реалізуються після припинення дії військового стану.
4. Проблема конституційної легітимності влади
Одним із найбільш дискусійних аспектів зазначеного рішення є питання легітимності функціонування інституту президентства після завершення п’ятирічного строку повноважень, визначеного Конституцією. У цьому контексті суд фактично виходить із положення, що безперервність функціонування державної влади є необхідною умовою стабільності конституційного ладу. Конституційна модель передбачає, що Президент України здійснює свої повноваження до вступу на посаду новообраного глави держави. Відповідно, за відсутності можливості проведення виборів чинний президент продовжує виконувати свої функції до моменту формування нового мандата через виборчий процес. Такий підхід відображає принцип інституційної безперервності державної влади, який широко застосовується у конституційній практиці демократичних держав у періоди криз або надзвичайних обставин.
5. Значення рішення для розвитку конституційної доктрини
Постанова Великої Палати Верховного Суду фактично сформувала правову позицію, яка може розглядатися як елемент формування нової доктрини функціонування демократичних інститутів у період воєнного стану. У ширшому теоретичному контексті це рішення можна інтерпретувати як приклад адаптації конституційної демократії до екстраординарних умов існування держави. З доктринальної точки зору йдеться про специфічну модель «відкладеної демократії», коли реалізація окремих демократичних процедур тимчасово припиняється з метою забезпечення збереження державності та конституційного ладу. Водночас така модель передбачає обов’язкове відновлення повноцінного функціонування демократичних інститутів після припинення дії надзвичайних правових режимів.
Аналіз правової позиції Великої Палати Верховного Суду, від 5 лютого 2026 року у справі № 990/210/24, дає підстави для формування нової теоретичної моделі функціонування демократичних інститутів у період надзвичайних правових режимів, яку умовно можна визначити як доктрину «відкладеної демократії». У межах цієї концепції реалізація окремих процедур народного волевиявлення, насамперед виборчих, тимчасово переноситься на період після усунення загроз державному суверенітету та відновлення нормального функціонування публічної влади. Зазначена доктрина ґрунтується на положеннях Конституції України, які допускають можливість обмеження окремих прав і свобод людини у період воєнного або надзвичайного стану. У цьому контексті відкладення виборчих процедур не розглядається як відмова від демократичних принципів, а радше як тимчасова трансформація механізмів демократичної легітимації влади. Водночас тривале відтермінування виборів може породжувати дискусії щодо меж демократичної легітимності влади, що зумовлює необхідність подальшого наукового осмислення цієї проблематики.
Отже, адаптація демократичних механізмів до умов воєнного стану є об’єктивною необхідністю для держави, яка перебуває у стані збройного конфлікту. Водночас така адаптація повинна здійснюватися у межах конституційного правопорядку, з дотриманням принципів правової визначеності, пропорційності та тимчасового характеру обмежень політичних прав громадян. Саме за таких умов можливо забезпечити баланс між потребами національної безпеки та збереженням фундаментальних засад демократичної держави.
Ангеліна Паламарчук
асистентка кафедри публічного права
