30 жовтня 2024 року минає два роки з дня загибелі Сергія Місевича, майора ЗСУ, кандидата юридичних наук, доцента кафедри теорії права та прав людини.
Два роки невимовної втрати для рідних, друзів, побратимів, колег, студентів…
Герой загинув на Херсонщині, боронячи рідну землю від ворога, самовіддано захищаючи Свободу та Незалежність України. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Сергій Місевич, відомий під позивним «Сірко», був майором 28 окремої механізованої бригади Збройних сил України. Він був не лише воїном, а й учасником Революції Гідності та АТО – ООС.
За роки викладання на юридичному факультеті вражав всіх своїм оригінальним та неповторним стилем викладання. Генерував ідеї не те, що на «крок уперед», а на цілі десятиріччя. Ще задовго до запровадження онлайн-навчання застосовував в освітньому процесі мало відомі на той час платформи для самоосвіти, першим на факультеті почав використовувати проєктор і презентації під час лекційних та практичних занять.
Сергій завжди був готовий поділитися своїм досвідом, щиро пропонував допомогу, вірив у студентів, переконував у силі знань (навіть, запропонувавши ініціативу «Не за бали!»). Мріяв про радіо або подкаст «Вільний юрфак», очолював Лабораторію людських прав. Доклав зусиль для відкриття Аудиторії пам’яті Героїв російсько-української війни у 2019 році. Виступив ініціатором магістерської програми «Digital Law».
Сміливий і креативний, неймовірно обдарований у всьому і глибоко віруючий, ідейний натхненник і патріот, талановитий науковець і викладач, мужній воїн, чесний і порядний командир…Наш Герой!
Однокурсники, колеги та студенти поділилися спогадами про Сергія Місевича.
Людмила Струтинська-Струк, однокурсниця, колега:
«Така випала мені нагода і честь бути знайомою з Сергієм Васильовичем дуже давно, тому що ми разом, в 92-у році, почали навчання на юридичному факультеті. Він завжди був дуже цілеспрямованим. В той час Сергій вже був людиною енциклопедичних знань. Сергій Васильович у всьому був послідовним, системним і різностороннім. Багато хто про різні сфери його життя за межами університету і не знав. Він був дуже глибокої віри людина, з глибокими переконаннями. Це людина, яка цікавилася, поспішала жити і знати все, але в той же час все робив дуже розмірено і ґрунтовно, що викликало величезну повагу. Про Сергія можуть бути тільки хороші спогади, і ми можемо говорити, що це втрата, яка не поповниться ніким. Він був людиною з сильним внутрішнім стержнем. Честь, гідність, порядність — це не пусті слова, це була сутність його життя, так само як служіння державі, служіння народу. Дуже важко говорити про те, що це вже є спогади, що цього вже не повернеш… І кожен день, коли йду на роботу, вітаюся з ним і думаю: а чи гідні ми сьогодні тих справ, які починав Сергій Васильович? Чи гідно ми їх продовжуємо? Дуже часто напрошується висновок, що не завжди, тому що була дуже висока планка, яку, дай Бог, комусь з нас хоча б досягти».
Олег Орловський, однокурсник, колега:
«Пишаюсь тим що можу назвати Сергія своїм Другом, адже поєдналися нас роки навчання на одному курсі, згодом спільна робота на факультеті. А головне – об’єднали спільні цінності, уявлення, світосприйняття.
Сергій – неординарна Особистість, він поєднував в собі всі людські чесноти, професійність, порядність, допитливість. Мав загострене почуття справедливості, справжнього, не пафосного, патріотизму. Дуже часто обговорювали ми суспільні, політичні, духовні, правові питання, дискутували. І він вмів і відстояти власну позицію, і вислухати іншого. Власне, неодноразово звертався до Сергія за дружньою порадою. Ніколи і нікому не відмовив він у доброму слові та підтримці. Тому зовсім не здивувався, коли він стояв у морозі ночі на Майданівських барикадах. Коли, будучи абсолютно цивільною людиною, пішов захищати нашу свободу у 2014 році. Врешті, завжди називав речі своїми іменами, тому і говорив ще тоді про російсько-українську війну. Не міг він залишитись осторонь і під час повномасштабного вторгнення окупантів. Йому дуже боліла доля України, доля кожного Захисника та Захисниці. Тому він завжди був зі своїми побратимами, був там, де потрібно, там, де небезпечно. А ще Сергія дуже любили студенти за його неймовірно цікаві, нестандартні заняття, за його самовіддачу і справжність. Неймовірне почуття гумору, неперевершені гострі, влучні, дотепні жарти… Це була непересічна Людина, справжній Друг… Справжній Герой»!
Оксана Кіріяк, студентка, колега:
«Зі світлою пам’яттю згадую Сергія Васильвича Місевича, нашого колегу та вчителя, який восени 2022 року віддав своє життя на фронті. Щоразу, коли думаю про нього, у пам’яті спливають незмінні образи — від моїх студентських років, коли Сергій Васильович був моїм викладачем, до часу, коли ми вже працювали разом на юридичному факультеті. Завжди вирізнявся він своєю харизматичною автентичністю, адже був відданий не лише своїм знанням, але й непохитним принципам та переконанням. Ще в мирний час Сергій Васильович залишався особливою постаттю в нашому колективі, вміло сполучаючи академічний підхід до навчання зі своєю пристрастю до духовного життя, коли поєднував викладання та служіння у церкві, та, пізніше, коли у своєму традиційному камуфляжі добирався до роботи виключно на спортивному велосипеді і, водночас, демонстрував відмінні традиційні академічні навички, що не заважало йому активно впроваджувати інтерактивні методи у класичний освітній процес. При цьому, він завжди був щирим патріотом, який добровольцем вступив до лав Збройних Сил України ще на початку захоплення наших територій росією. Тож, сьогодні ми згадуємо не лише відважного воїна, а й викладача, колегу, друга, для якого любов до Батьківщини, відповідальність перед людьми та вірність принципам завжди стояли на першому місці. Сергій Васильович, дякуємо вам за ваш приклад, знання та серце, яке залишилося з нами назавжди. Світла пам’ять».
Олександр Максимюк, студент, колега:
«Сергій Васильович запам’ятався мені як чудовий лектор з надзвичайними аналітичними здібностями, як викладач, якому вдавалося дуже цікаво подавати матеріал. Пригадую, представляючи навчальну дисципліну «Канонічне право», Сергій Васильович так презентував тематику цього курсу, що до нього записалося багато студентів і вже наступними роками ця кількість студентів постійно збільшувалася. Також необхідно відмітити ті новітні методи навчання, якими користувався Сергій Васильович. Ще навіть коли ніхто не користувався електронними журналами, у Сергія Васильовича вони були. Тобто усі матеріали студентам подавалися дуже цікаво, з використанням засобів діджиталізаціі та новаторства».
Олександр Яворський, студент, випускник магістратури 2005 р., адвокат, з квітня 2022 р. проходить військову службу в ЗСУ:
«Пан Сергій Місевич викладав в мене логіку (тоді, здається, предмет називався саме так) на першому курсі юрфаку, в 2000-2001 роках. Одразу ж було помітно, що він щиро захоплюється предметом, який викладає. І він вмів зацікавити цією не банальною наукою тих, хто цікавився навчанням в принципі. А от до бешкетників ніколи не був суворим, хоч ті часом цим користувались. Якось «задні ряди» в залі Грушевського, що в 14 корпусі, навіть заспівали на лекції пана Сергія «Червону руту», що не завадило йому продовжити і завершити пару. Він завжди був справедливим до студентів, об’єктивно оцінюючи знання та віддаючи належне старанням та тяжінню до знань. І його репутація, як на мене, була абсолютно бездоганна. А ще він виявився Героєм. Він захищав Батьківщину. Він віддав за неї життя. Вічна пам’ять і слава Герою»!
Більше про Сергія Місевича можна прочитати тут:
- https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3851528-pamati-naukovca-vikladaca-majora-zsu-sergia-misevica-pozivnij-sirko.html
- https://www.victims.memorial/people/sergey-misevich
- https://mamaivska-gromada.gov.ua/news/1728797117/
Низький уклін Вам, вічна пам’ять і шана, Сергію Васильовичу!
Ви назавжди в наших серцях!
Слава Україні! Героям Слава!
Кафедра теорії права та прав людини