Безпорадність чи дієвість сучасних міжнародних правових механізмів: (МС ООН – Гамбія vs. М’янми)

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on email

Чи реально сьогодні існує криза міжнародного права?

Останнім часом посилилися нападки на міжнародне право, що пов’язано, передовсім, із різким загостренням міждержавних відносин та спробами виправдати порушення чинного міжнародного права. Окремі політичні діячі та вчені активно дискутують про кризу сучасного міжнародного права та навіть поспішають пророкувати його загибель. Поряд із подібними висловлюваннями лунають парадоксальні твердження про те, що система норм, принципів і доктрин міжнародного права, а головне, процедур і механізмів, що забезпечують його функціонування, абсолютно не пристосована для використання за умов нинішніх геополітичних конфліктів. Більше того, IdeeFixe є формування нового «екстраординарного міжнародного публічного права». Насправді, аргумент – оскільки абсолютна відповідність тієї чи іншої ситуації (або дії держави) конкретним нормам міжнародного є неможливою, то у міжнародному праві й не може бути адекватних правових дій – де-факто виправдовує свавілля у міжнародних відносинах. Цілком очевидно, що слабкість міжнародного права пояснюється не стільки недоліками Статуту ООН чи суперечливістю його основних принципів, як відмовою окремих країн (у рамках власної опції нав’язування світовій спільноті своїх геополітичних інтересів) дотримуватися чинних міжнародних договорів.

Але очевидно й інше: сучасне міжнародне право безперервно розвивається, збагачуючись новими міждержавними договорами, що містять різні принципи і норми, які мають імперативний характер і містять зобов’язання ergaomnes, тобто зобов’язання стосовно всіх членів міжнародного співтовариства.

Справа про геноцид: унікальність кейсу Гамбія vs. М’янми

23 січня 2020 р. Міжнародний Суд ООН (надалі – МС ООН, Суд) прийняв рішення про забезпечувальні заходи у справі Гамбія проти М’янми. Гамбія просить Суд визнати М’янму відповідальною за численні порушення Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., що виразилися у скоєнні актів геноциду щодо рохінджа (мусульманської меншини, яка проживає на заході М’янми).

Гамбія – маленька мусульманська країна на заході Африки; М’янма (колишня Бірма) – велика держава в Південно-Східній Азії. З серпня 2017 р. 900 тисяч представників рохінджа втекли з М’янми у Бангладеш, що стало результатом етнічних чисток з боку армії М’янми проти групи мусульманської меншини.

Спочатку перед Судом постало два міжнародно-правових питання: чи є спір між сторонами і стосується він Конвенції про геноцид?

Однак більш серйозною проблемою виявилося, власне, право Гамбії на звернення щодо цього спору в МС ООН, адже за загальним правилом звертатися до Суду може лише безпосередньо потерпіла сторона. Гамбія вказувала на те, що всі держави-учасниці Конвенції про геноцид мають спільний інтерес в тому, щоби забезпечити запобігання актів геноциду та покарати винних за нього. М’янма оскаржувала той факт, що далека Гамбія може бути заявником в цій справі, оскільки саму її порушення не торкнулися, а на її думку, безпосередньо потерпілою державою є Бангладеш (оскільки саме туди бігли рохінджа, рятуючись від дій армії М’янми).

У своєму рішенні МС ООН наголосив, що будь-яка держава-учасниця Конвенції про геноцид, а не тільки постраждала держава, може притягнути до відповідальності іншу державу-учасника за невиконання своїх зобов’язань згідно Конвенції, визнавши тим самим за Гамбією право звернутися із заявою до Суду. Зобов’язання дотримуватися Конвенції про геноцид є зобов’язанням erga omnes і означає, що всі держави-учасники можуть зажадати від М’янми припинити порушення.

Суд наголосив, що, за твердженням Гамбії, М’янма відповідальна за вбивства, зґвалтування, катування, побиття, жорстоке поводження з метою повного або часткового знищення рохінджа, тому вказані акти здатні підпадати під дію Конвенції про геноцид.

Судді одноголосно зобов’язали М’янму вжити всіх можливих заходів для запобігання вчиненню актів, які підпадають під визначення геноциду за статтею ІІ Конвенції.

Суд також підтвердив, що його рішення про призначення забезпечувальних заходів мають обов’язкову силу і таким чином сторона, якій вони адресовані, несе міжнародно-правову відповідальність за їх належне виконання.

Чому це важливо?

Безумовно, не підлягає запереченню характер ergaomnes таких зобов’язань, як заборона агресії, геноциду, рабства, дискримінації чи неповаги до принципу самовизначення народів. Але вкрай важливо те, що сучасні міжнародні правові механізми дійсно працюють – і маленька африканська держава може «захистити» вічні загальнолюдські цінності справедливості. Утім, правова «непересічність» кейсу Гамбії полягає не тільки у тому, що уперше держава, яка не має конкретних спорів із державою-відповідачем, подає позов до МС ООН. Значимо інше – всупереч поширеній думці про упередженість суддів ad hoc, які призначаються державами, рішення про забезпечувальні заходи було прийнято одноголосно: суддя від М’янми також (!) проголосував за введення забезпечувальних заходів проти держави, яка його призначила. Незважаючи на те, що судовий процес, ймовірно, триватиме, щонайменше, декілька років, 23 січня 2020 р. Гамбія вже отримала знакову перемогу, яка засвідчує єдність міжнародного співтовариства у засудженні найсерйозніших злочинів проти людства та, безумовно, зміцнює віру у дієвість міжнародних правових механізмів.

Що у підсумку?

Відомим та незаперечним є факт, що сучасне міжнародне право, проголошене Статутом ООН, за більш, аніж 70 років від його прийняття, пройшло через багато криз і випробувань. Проте, долаючи чергову кризу, «між-народне право» зміцнюється та розвивається, щоби й надалі служити світовій спільноті.

Світлана Карвацька
к.ю.н., доцент кафедри Європейського права
та порівняльного правознавства