Борщ готує той, хто вміє

Сьогодення демонструє швидкі темпи актуалізації питання гендерної рівності, як у світі, так і в Україні, зокрема. Це проявляється у формуванні та реформуванні законодавства демократичних держав шляхом конституційного закріплення принципу рівних прав та можливостей.

Відповідно до ст. 3 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, гендер – це соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок і чоловіків. Варто зауважити, що не слід плутати поняття «гендер» і «стать». Різниця між ними полягає у тому, що перше відноситься не до фізичних відмінностей між чоловіками і жінками, а до соціально сформованих відносин і ролей чоловіків і жінок і до наборів переконань і звичок, що змінюються, відносно представників обох статей (або іншої статі), які не тільки властиві окремим особам, але і є необхідним атрибутом соціальних інститутів і знакових систем.

Європейська Комісія у 1998 році визначила гендерну рівність як концепцію, відповідно до якої усі людські істоти вільні розвивати власні здібності та робити вибір без обмежень, що створюються жорсткими ґендерними ролями. Ця концепція передбачає рівне ставлення, оцінку та сприяння різним видам поведінки, сподіванням та потребам жінок і чоловіків. Що ж стосується України, то Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» дає наступне визначення гендерній рівності – це «рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства».

Зміст гендерної рівності становлять такі елементи, як:

• рівність прав, що означає законодавче декларування однакових прав для осіб чоловічої та жіночої статей у всіх сферах життя;
• рівність можливостей – гарантування на практиці рівних умов щодо однакового розподілу та використання політичних, економічних, соціальних, культурних та інших цінностей, при цьому виключаючи будь-які прояви дискримінації та обмеження щодо будь-якої статі;
• забезпечення однакових умов для реалізації закріплених прав та можливостей;
• дотримання «гендерної симетрії», тобто дотримання балансу у реалізації на практиці принципу рівних прав і можливостей як жінками, так і чоловіками.

Отримання жінками та чоловіками рівних можливостей, достойна оцінка їх діяльності та заробітна плата, відсутність дискримінації, будь-яких цькувань та утисків – це і є гендерно рівне майбутнє. Серед основних подій, які наблизили нас до такого майбутнього можна виділити наступні:

• у Судані запровадили кримінальну відповідальність за жіноче обрізання;
• дві африканські країни скасують заборону на відвідування школи вагітними дівчатами;
• збільшується політичне представництво жінок, які представляють корінні народи;
• в Іспанії та Данії затверджено закон, згідно з яким статеві стосунки без згоди вважаються зґвалтуванням;
• у Шотландії почали безкоштовно роздавати жіночі засоби гігієни;
• у Греції та Республіці Молдова вперше жінку обрали президенткою країни;
• Камала Гарріс стала першою жінкою на посаді віцепрезидента Сполучених Штатів;
• у Німеччині запровадили покарання за фото і відео під спідницею;
• жінки продемонстрували кращі результати протидії Covid-19.

Говорячи про гендерну рівність в цілому, можна сказати, що загалом це чудова ідея у створенні комфортних умов для кожної із статей, що полягає у виявленні їх особливостей та потреб, у формуванні рівного суспільства без будь-яких дискримінацій. Проте, на практиці, не завжди цей підхід використовують у тих цілях, яких потрібно. І в першу чергу це проявляться у неправильному розумінні гендерної рівності, зокрема ототожнення рівності з поняттям «однаковості».

Що ж це означає? По суті, гендерний підхід штовхає жінок на «чоловічу реалізацію» своїх потреб, а чоловікам насаджуються думки про їх «привілеї». Тобто, де є особливості – не можна говорити про рівність. Така рівність може бути лише у сенсі можливостей і однокової уваги до проблем і потреб жінок і чоловіків, і аж ніяк не у рівності результатів – однакова заробітна плата, однакова кількість представників жіночої і чоловічої статі на різних посадах і у різних сферах.

Реалізація принципу гендерної рівності повинна базуватися на створенні таких умов, за яких жінці не треба було б робити вибір між кар’єрою і сім’єю, за яких вона зможе гармонійно поєднувати роль дружини-матері в сім’ї і роль жінки в соціумі. Це ж стосується і чоловіків – вони повинні мати можливості реалізувати себе не лише через займання певної ролі у соціумі, але й обравши шлях бути люблячим чоловіком та батьком. Ця проблема була озвучена ще Папою Іоанном Павлом ІІ, який зазначив, що «жінці сьогодні складно зберегти свою жіночність та гідність, адже з одного боку життя вимагає чоловічої залученості в соціальне життя, з іншого – феміністичні ідеї концептуально підривають жіночу гідність, підтримуючи маскулінізацію жінок. Тому церква і суспільство мають знайти шлях з цієї прірви, зберігши в жінці жіночність та давши можливість соціальної реалізації, яка цьому не буде суперечити».

Давайте мислити раціонально: існування різних сфер праці (чоловічих і жіночих) є повністю об’єктивним, адже між чоловіками і жінками є відмінності. Тому насаджування нам ідей про те, що жінок необхідно залучати у ті сфери (інколи це суто чоловічі сфери), де вони представлені у меншості, шляхом формування квот – є недоцільним, таке залучення має бути виключно добровільним. Як приклад, можна говорити про роботу пожежником – звичайно, якщо жінка готова прийняти умови праці, її фізична підготовка дозволяє їй займатися цим видом діяльності, то ніяких заперечень не може бути. Але штучне формування жіночого кадрового складу серед таких професій є недоречним. Натомість, є сфери до яких увага з квотуванням не так прикута, однак збільшення кількості професіоналів чоловіків (вчителі шкіл, вихователі у дошкільних закладах) та професіоналів жінок (сфера містобудування, урбаністика) серед кадрового складу може позитивно вплинути на розвиток тієї чи іншої сфери. Тобто при формуванні кадрового складу в першу чергу необхідно не забувати про конкуренцію і враховувати професійні якості претендента і аж ніяк не приналежність до тієї чи іншої статі.

Таким чином, боротьба за гендерну рівність повинна бути спрямована саме на забезпечення рівних можливостей у різних сферах з врахуванням особливостей кожної статі. Тобто, борщ готує той, хто вміє, при цьому результат ніколи не буде однаковим і це цілком нормально.