15 вересня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 891-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо споживчого кредитування і формування та обігу кредитних історій», який вступив в дію з 01.01.2021 року. Необхідність прийняття такого нормативного акту спричинене зростанням попиту на мікрокредитування, а також необхідністю унормування цієї сфери правовідносин та підвищення якості системи кредитних історій фізичних осіб. З моменту набрання чинності Законом кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця, та договори, загальний розмір позики за якими не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, відноситимуться до споживчих кредитів, а відтак такі відносини регулюватимуться нормами Закону України «Про споживче кредитування». Для захисту інтересів позичальника передбачена норма, за якою максимальна сукупна сума штрафів і пені за порушення споживачем виконання його зобов’язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розмір подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. Надзвичайно важливим для споживачів мікрокредитів є закріплення на законодавчому рівні заборони зміни процентної ставки за кредитом, порядку її обчислення, порядку сплати відсотків у бік погіршення умов для споживача.
Також, Президент України Володимир Зеленський підписав Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX, який парламент ухвалив 13 квітня 2021 року. Документ покликаний захистити позичальників, які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, але не змогли своєчасно здійснювати платежі за цими кредитами, серед іншого, через збройну агресію проти України. Зобов’язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, підлягають обов’язковій реструктуризації на вимогу позичальника (особи, до якої перейшли права та обов’язки позичальника) або його представника (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій). Однак, таким правом мають право скористатися лише позичальники, які не мали простроченої заборгованості станом на 1 січня 2014 року або погасили її до дня реструктуризації. Відповідно до Закону валютні зобов’язання конвертуються за середнім значенням між офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на день проведення реструктуризації, та офіційним курсом гривні до такої іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату надання кредиту. Також документ передбачає, що раніше сплачена неустойка зараховується в погашення тіла та процентів за кредитом; відсотки, нараховані до дня реструктуризації, перераховуються за ставками депозитів у відповідній валюті. Після реструктуризації кредит має бути погашений протягом 10 років. Необхідно звернути увагу, що на сьогодні втратив чинність Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Відповідно до змін до «Закону Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які набули чинності 19.01.2020 року додано окрему статтю 3-1 з принципами захисту прав споживачів фінансових послуг, серед яких слід виокремити такі засоби захисту, як нікчемність умов договору про надання фінансових послуг, що обмежують права клієнта порівняно з правами, установленими законом, і обов’язковість тлумачення прав та обов’язків сторони за договором за участю споживача фінансових послуг на користь такого споживача, що надає базовий захист споживачам. Також необхідно звернути увагу на відповідальність фінансових установ. Законодавець урахував негативну практику відносин надавачів фінансових послуг із споживачами і визначив одним із дієвих інструментів подолання такої практики – запровадження фінансової відповідальності фінансових установ у вигляді встановлення для них штрафу в розмірі від 300 до 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен випадок ненадання або надання ними неповної чи недостовірної інформації споживачу перед укладенням договору, за ненадання ними споживачу примірника договору з надання фінансової послуги та додатків до нього або ж укладення договору не в письмовій формі.
Наталія Процьків
доцент кафедри приватного права
