Єдина армія Європейського Союзу – міф чи реальність

Гіпотетична концепція про збройні сили (армію), стоїть наріжним каменем сьогодення науки і практики міжнародних відносин. Нинішня інституційна система ЄС не передбачає існування такої армії, а питання збройних сил та оборони належить до компетенції держав-членів. Ідея створення єдиної армії Європейського Союзу є одним із найамбітніших проєктів європейської інтеграції у сфері безпеки й оборони. Вона виникла на тлі зростання геополітичних викликів, необхідності посилення автономії ЄС та зменшення залежності від НАТО і США. Хоча на сьогодні повноцінна «армія ЄС» як єдина структура ще не існує, Європейський Союз активно розвиває власні оборонні інституції, інструменти спільної безпеки та бойові формування, формує інституційну, правову та інфраструктурну базу для створення спільного оборонного потенціалу.

Уперше ідея спільної оборонної політики з’явилася після Другої світової війни – у вигляді Європейського оборонного співтовариства (EDC) у 1950-х роках, але вона була відкинута Францією. Після закінчення Холодної війни ЄС активізував зусилля щодо формування Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП).

У 1999 році було створено Європейську політику безпеки і оборони (ЄПБО), а згодом – Політику безпеки і оборони (ПБО) в межах Лісабонського договору (2009).

Сучасна структура оборонного потенціалу ЄС включає ряд інституцій та механізмів:

• Європейська служба зовнішніх справ (EEAS) – включає відділ з оборонної політики.
• Європейське оборонне агентство (EDA) – координація оборонних проєктів.
• Постійне структуроване співробітництво (PESCO) – механізм тіснішої військової співпраці між країнами-членами.
• Європейський фонд оборони (EDF) – фінансування інновацій у сфері оборони.
• Бойові групи ЄС (EU Battlegroups).

На сучасному етапі НАТО залишається головною структурою колективної безпеки в Європі, тоді як армія ЄС – це потенційно автономний інструмент Європи, з фокусом на: кризове реагування; операції з підтримання миру; гуманітарні місії. ЄС прагне доповнювати, а не дублювати функції НАТО.

Незважаючи на такі перешкоди для створення повноцінної армії ЄС, як політична розбіжність між країнами-членами (наприклад, нейтралітет Австрії, Ірландії), брак спільної військової культури, незалежні національні армії з різними рівнями оснащення, стримування з боку США та НАТО, які остерігаються зниження ролі Альянсу, у світлі агресії Росії проти України, тема європейської оборонної автономії набула нового значення. Європейська комісія пропонує інвестиції в оборонну промисловість, спільні закупівлі, збільшення спільного бюджету. Можливе створення постійного військового командування ЄС, розширення PESCO, більш тісна співпраця між арміями країн-членів, все вказує на новий етап у становленні єдиної армії ЄС.

У сучасному світі загроз і викликів формування збройних сил ЄС є не лише бажаним, а й стратегічно необхідним кроком на шляху до справжньої європейської суверенності.