У сучасному світі соціальні мережі стали не лише засобом спілкування, а й потужним інструментом формування громадської думки. Щодня мільйони людей дізнаються про судові процеси, гучні вироки або правові конфлікти не з офіційних джерел, а з коротких дописів, відео чи коментарів у Facebook, Instagram, TikTok чи X (Twitter). Останні не є просто платформами для обміну інформацією, – це простір, де створюються й руйнуються репутації, формується ставлення до судової системи та уявлення про справедливість. Це явище радикально змінює сприйняття правосуддя суспільством і впливає навіть на самих учасників судового процесу. У час, коли новини поширюються швидше, ніж ухвалюються судові рішення, соціальні мережі стали головним майданчиком формування громадської думки. Саме тому важливо зрозуміти, яким чином медіапростір впливає на те, як суспільство сприймає правосуддя.
Сучасні судові справи нерідко перетворюються на інформаційні події. Кожен користувач може виступити «суддею» – оцінювати докази, звинувачувати чи виправдовувати сторони, не володіючи всією інформацією.
Таке «паралельне судочинство» в медіапросторі створює феномен інформаційного тиску: суспільство формує очікування щодо судового рішення ще до того, як суд ухвалить рішення. Іноді це призводить до зниження довіри до правосуддя – адже якщо реальний вирок не збігається з «вироком мережі», громадськість сприймає це як несправедливість.
Попри ризики, соціальні мережі можуть відігравати і позитивну роль. Вони підвищують прозорість судочинства, дозволяють журналістам і громадським організаціям швидко поширювати інформацію про хід справ, виявляти порушення прав людини чи недоброчесну поведінку посадовців. У демократичному суспільстві публічність є важливою гарантією справедливого суду. Тому використання соціальних платформ як інструменту громадського контролю може підсилити довіру до судової влади – за умови дотримання стандартів етичності та достовірності.
Однак зворотний бік медійного впливу – спотворення правової реальності. Короткі пости чи кліпові відео часто виривають події з контексту, емоційно забарвлені заголовки провокують обурення, а алгоритми соціальних мереж підсилюють ті думки, які викликають найбільшу реакцію.
Як наслідок, формується «суд громадської думки», який діє за логікою популярності, а не права. Людина може бути «засуджена» в коментарях ще до завершення розслідування, а довести потім свою невинуватість у публічному просторі буває складніше, ніж у суді.
Соціальні мережі змушують судову систему шукати баланс між відкритістю і неупередженістю. Судді, адвокати та прокурори мають навчитися комунікувати з суспільством у новому форматі, зберігаючи професійну етику.
Все більшої актуальності набувають питання медіаграмотності, відповідальної комунікації й недопущення розголошення інформації, яка може вплинути на хід процесу або порушити права сторін.
Таким чином, слід зробити висновки про те, що соціальні мережі стали дзеркалом, у якому суспільство бачить правосуддя. Від того, наскільки це дзеркало чисте й об’єктивне, залежить рівень довіри громадян до судової системи. Сучасному юристу недостатньо лише знати закон – він має розуміти, як інформаційне середовище формує суспільне ставлення до справедливості. Правова культура сьогодні народжується не лише у судових залах, а й у стрічках новин.
Неля САВЧИН
к.ю.н., доцент, ас. кафедри процесуального права
