Або сім причин, які зумовлюють необхідність переходу підготовки юристів з вищою освітою за наскрізною магістерською програмою.
«Змінюйся, а то помреш» – гласить одна із максим, що лежать в основі антропосоціокоду китайської цивілізації, очевидні успіхи якої не потребують додаткових аргументів. Ця сама максима стосується безпосередньо закономірностей функціонування і такого консервативного, на перший погляд, суспільного інституту, як освіта і професійна підготовка людей у будь-якій сфері суспільної діяльності, в тім числі і професійна правнича підготовка.
Кардинальні зміни суспільних вимог до професії правника мають тривалу історію та охоплюють собою згідно висновку Г.Бермана «шість великих революцій», які «змінили західну традицію права» у процесі її розвитку. Кожна з цих революцій породжувала під впливом суспільних потреб власну парадигму суспільних вимог до особи правника та його фахової підготовки. Перша з цих революцій – за її пізнішою назвою Папська – відбулася упродовж 1075-1122 рр. і породила новий для того часу тип юриста – юриста-тлумача римського права.
Поява сучасної європейської і прогресивної світової матриці суспільних вимог до професійних якостей правника сягає своїм корінням часу офіційного визнання та утвердження державами Європи основоположних загальнолюдських цінностей – прав людини, верховенства права і плюралістичної демократії. Це сталося в середині ХХ ст. Потреби захисту цих цінностей дотепер являють собою квінтесенцію нових суспільних вимог прогресивних спільнот світу до фаху правника. Розпочаті тоді у країнах Заходу реформи правничої освіти та професії продовжуються у світі і дотепер.
Свої особливі вимоги пред’явило до цілей та змісту цих реформ ХХІ ст.:
1. У розвинутих країнах світу відбулася зміна засадничої ролі правників у суспільстві – із сервісної на елітоутворюючу роль. Це зумовило потребу оволодіння правниками додатковими компетентностями, передусім світоглядного та системного характеру. Для системного оволодіння ними вищезазначеними компетентностями став необхідним триваліший термін навчання у закладі вищої освіти за єдиною програмою.
2. Змінилися природа, обсяг та функції права у сучасну епоху. Про ці зміни відомі італійські вчені-правознавці Ф.Галгано та Е.Ді Робілан написали наступне: «Державна монополія на правотворчість поступилася місцем іншій системі, недержавній …відбувся перехід від нормативної гри з двома гравцями – державою-нацією та адресатами її приписів – до нормативної гри з декількома гравцями, де у конкуренцію з правом держави-нації вступили спонтанні правові порядки…». Право стало у розвинутих суспільствах основоположним способом їх буття. Фрагментарне, поділене на виокремлені освітні програми вивчення такого права стало не лише неефективним, але й неможливим.
3. Кардинально змінилися й умови застосування права, що, як відомо, є квінтесенцією фаху правника. Передусім ці умови різко ускладнилися. Нині існують конкуруючі системи цінностей, правових норм, релігій та звичаїв. Вони є розумними для одних та неприйнятними для інших. Конфлікти, які раніше вирішувалися у межах адміністрування, тепер стали предметом правового врегулювання. Це призвело як до легалізації політичної сфери, так і до політизації права. Звідси правники нашого часу повинні мати глибше та ширше розуміння зв’язків між правом, законом, політикою та суспільством, ніж правники минулого. Вони повинні уміти розрізняти домінанти національного і міжнародного права, обирати правові аргументи. Міжнародні та національні суди застосовують різні системи аргументації, різні підходи до формування доказової бази. Усього цього студентів також неможливо навчити у межах виокремлених, якісно різних освітніх програм.
4. Глибоких змін зазнав і тип знань, умінь та навичок, якими повинен оволодіти майбутній фахівець-правник під час навчання у закладі вищої освіти. Це змушує відповідно змінити і базову концепцію вищої правничої освіти. Традиційне домінування теоретичного зазубрювання законодавства держави стало критично недостатнім, як і безальтернативне вивчення одного чи однотипного доктринального підходу. Стала незрівнянно більш затребуваною світоглядна, загальнометодологічна та системна підготовка студентів. Це, в свою чергу, потребує запровадження якісно нового типу їх навчання, інших методів фахової підготовки, сфокусованих на наскрізному забезпеченні якості освіти.
Такими є деякі з причин загального характеру, котрі вимагають переходу від двохрівневої системи підготовки правників до наскрізної їх підготовки за інтегрованими магістерськими освітніми програмами. До речі, наше сьогоднішнє зібрання поступило б правильно, якби доручило підкомісії зі спеціальності 081 Право Науково-методичної комісії з бізнесу, управління та права сектору вищої освіти Науково-методичної ради МОН України розробити галузевий стандарт наскрізної магістерської освітньої підготовки на основі чинних бакалаврського та магістерського стандартів ступеневої підготовки фахівців-правників з вищою освітою.
Вплив вищезазначених чинників на необхідність переходу від ступеневої системи підготовки правників до їх підготовки за наскрізною магістерською освітньою програмою в Україні ще більше посилюють національні особливості вищої правничої освіти. Передусім зазначу, що інтегральним діагнозом щодо стану усієї правової системи України, в тім числі і такого її сегменту, як юридична освіта, є нинішня конституційна криза, яку формально спричинило сумнозвісне рішення КСУ від 27.10.2020 р.
5. В Україні фактично відсутній запит національного ринку правничих професій на бакалаврів права. Про це, до прикладу, неодноразово писав професор Юрій Барабаш, посилаючись на спеціальні дослідження фахівців Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. А саме випускники правничого бакалаврату складають левову частку серед усіх випускників правничих шкіл України. Незатребуваність їх ринком праці разом з іншими чинниками породила шалену девальвацію цінності вищої юридичної освіти в Україні. Гротескним зовнішнім проявом цього феномену є поява в Україні як явища правників-візажистів, правників-таксистів, правників-продавців і просто цілої армії безробітних правників. Гострі на язик дотепники назвали це явище дипломованою неспроможністю.
Відповідальність за наявність в Україні усіх вищезазначених проблемних явищ повинні розділити між собою лобістські групи, які уможливили їх появу, а також неспроможні правничі школи.
6. Наявність чисельної групи неспроможних правничих шкіл є другим за мірою свого деструктивного впливу на якість підготовки правників в Україні чинником. Живильним середовищем неспроможних правничих шкіл залишаються головним чином бакалаврські освітні програми, державні вимоги до ліцензування та акредитації яких вкрай низькі, уможливлюють фактичну багаторазову амністію будь-якої неспроможної правничої школи. Неспроможність останніх проявляється передусім у їх неспроможності розробляти інноваційні освітні програми та домагатися їх втілення у життя, у їх неспроможності створювати у межах таких програм належні стимули, які б дієво спонукали студентів до високоякісного навчання та ефективного професійного зростання.
Хто ж такі ці неспроможні правничі школи? Відповідь на дане питання легко знайти на сторінках оприлюднених для відкритого доступу аналітичних досліджень експерта координатора проектів ОБСЄ в Україні Сергія Мудрука. В їх основу покладено результати ЗНО бакалаврів права при їх вступі у магістратуру з права у 2017 р. та бакалаврів права і міжнародного права при їх вступі у магістратуру з права та міжнародного права у 2018 р. Прикро та грубо суперечить заявленому Україною європейському вибору те, що не оприлюднена відповідна інформація за 2019 та 2020 роки.
Ті правничі школи, у кого показники вступу бакалаврів права та бакалаврів міжнародного права у відповідну магістратуру гірші, ніж аналогічний середній показник по Україні, і є цими неспроможними правничими школами. Вони самі не відмовляться від свого ремесла, якщо їм не «допомогти» у цьому методом запровадження наскрізної магістерської програми та застосуванням щодо них цілого арсеналу інших цивілізованих, але дієвих інструментів.
7. Ступенева система підготовки правників у закладах вищої освіти України суттєво ускладнює вироблення та реалізацію збалансованої наскрізної програми практичної підготовки студентів-правників, а якщо висловитися більш відверто – вона торпедує її із середини. Це наразі чи не найпроблемніша ланка у їх фаховому становленні у закладі вищої правничої освіти. Вона потребує окремого, спеціального вивчення та вирішення зусиллями усіх стейкхолдерів, а це, по суті, усі державні інститути та громадянське суспільство. Проте на сьогодні очевидно, що і цю проблему фахової підготовки правників з усіх боків краще вирішувати у межах єдиної – наскрізної магістерської – освітньої програми, ніж у межах розрізнених освітніх програм.
Мною акцентовано увагу присутніх тільки на деяких найважливіших чинниках, які зумовлюють необхідність переходу від ступеневої до наскрізної системи підготовки юристів у закладах вищої освіти. Насправді їх є незрівнянно більше. Перехід на наскрізну магістерську освітню програму підготовки правників в Україні уможливить відносно швидке та цивілізоване, у межах права, вирішення більшості складних проблем, які нагромадилися впродовж декількох останніх десятиліть у сфері вищої правничої освіти України та принесе державі значну економію публічних коштів.
Усіх осіб, хто вболіває за розвиток вищої правничої освіти в Україні, закликаю підтримати цей підхід.
Петро Пацурківський
декан юридичного факультету
