Субсидіарна відповідальність учасників юридичної особи: коли бізнес-зобов’язання виходять за межі компанії?

В Україні кожен має право займатися підприємницькою діяльністю (ст. 42 Конституції), і для цього є два основних шляхи: здійснювати її самостійно або заснувати чи стати учасником юридичної особи обраної організаційно-правової форми. Часто другий варіант здається привабливішим, адже дозволяє обмежити свій підприємницький ризик вкладом в статутний капітал юридичної особи. Але є винятки коли борги юридичної особи можуть зачепити особисті активи його учасників – йдеться про випадки, в яких засновники чи учасники юридичної особи можуть нести субсидіарну (додаткову) відповідальність (точніше кажучи згідно канонів цивілістичної доктрини – субсидіарний обов’язок учасників юридичної особи) за зобов’язаннями останньої. Такі ситуації є нестандартними, адже йдуть в розріз основному принципу розмежування відповідальності юридичної особи та її засновників (учасників) (див. ст. 96 Цивільного кодексу України) і кожна з них має свою специфіку, що потребує розгляду з метою усвідомлення гарантій забезпечення інтересів як учасників юридичної особи, так і її кредиторів.

Субсидіарна відповідальність у повному та командитному товаристві. Повне та командитне товариство – це бізнес-моделі, де відповідальність учасників не обмежується лише вкладом в статутний капітал товариства. У разі недостатності майна товариства кредитори можуть звернутися з вимогою до його учасників у повному товаристві чи до повних учасників у командитному. Такий  субсидіарний обов’язок вказаних учасників володіє власною специфікою:

• виникає не при будь-якій фінансовій скруті компанії, а лише коли її майна реально недостатньо (хоча в законі немає чіткого пояснення, як і коли це визначається – через суд чи іншим способом);
• виконання такого обов’язку передбачається за рахунок всього майна учасника (учасників), тобто його розмір необмежений законодавчими нормативними вказівками чи вказівками локальних актів;
• для виникнення субсидіарного обов’язку в учасника немає ніякого значення причетність цього учасника до виникнення боргів товариства, так само як і момент виникнення цих боргів товариства: до чи після вступу учасника в товариство. Більш того потенційна можливість виникнення субсидіарного обов’язку в учасників повного товариства та повних учасників командитного товариства згідно чинного законодавства (ч. 3 ст. 124 ЦК України) існує навіть протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому учасник вибув із товариства;
• солідарний характер, що передбачає можливість пред’явлення вимоги кредитором товариства до будь-якого учасника повного товариства чи до повного учасника командитного товариства в повному обсязі чи частково, або до всіх одночасно на вибір кредитора.

Субсидіарна відповідальність у товаристві з додатковою відповідальністю. Для товариств, що належать до об’єднання капіталів виникнення субсидіарного обов’язку учасника товариства у разі недостатності майна товариства не характерна. Виняток складає товариство з додатковою відповідальністю, що передбачає наявність в учасника субсидіарного обов’язку за зобов’язаннями товариства. Закон не визнає конкретно, що є підставою для покладення такого субсидіарного обов’язку. Це питання варто вирішити в установчому документі товариства з додатковою відповідальністю для усунення ймовірних протиріч. Специфіка субсидіарного обов’язку учасника товариства з додатковою відповідальністю виявляється в:

• обсяг субсидіарного обов’язку учасника товариства з додатковою відповідальністю встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним з них вкладу (ст. 56 «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»). Закон не встановлює кратного мінімального розміру субсидіарного обов’язку чи критеріїв визначення такого, що дає можливість прописати як завгодно малий розмір відповідальності, позбавляючи сенсу відповідне положення і фактично уникнути реальної відповідальності;
• учасники відповідають солідарно, тобто кредитор може звернути вимогу про виконання зобов’язання як до усіх одночасно, так і з когось одного, при чому в повному обсязі, що виглядає цілком виправданим, у зв’язку з підприємницьким характером діяльності товариства з додатковою відповідальністю;
• при зміні складу учасників не захищаються інтереси кредиторів, адже в законодавстві відсутні норми, щодо покладення на учасника, що вийшов, субсидіарного обов’язку за зобов’язаннями товариства.

Субсидіарна відповідальність у виробничому кооперативі. Відмінною ознакою виробничого кооперативу є особиста трудова участь членів кооперативу в його виробничій чи господарській діяльності, що підносить значимість персонального фактору (ділові якості, трудові навики, добросовісність членів тощо) у функціонуванні цієї юридичної особи та ще більшою мірою ріднить виробничі кооперативи з господарськими товариствами, що є об’єднаннями осіб (повними і командитними товариствами). Виробничий кооператив самостійно несе цивільно-правову відповідальність, але в разі неспроможності останнього самостійно виконати зобов’язання, законодавчо встановлений обов’язок членів виробничого кооперативу понести майнові обтяження за зобов’язаннями кооперативу. Такий обов’язок є субсидіарним, що при цьому має свою специфіку:

• розмір та порядок відповідальності визначається в статуті кооперативу (що може не дати реальних гарантій контрагентам виробничого кооперативу);
• розмір відповідальності не може бути меншим за розмір пайового внеску кожного члена;
• статутом виробничого кооперативу чи законом може бути визначений більший розмір відповідальності членів виробничого кооперативу, тобто є можливість визначення покладення на членів виробничого кооперативу субсидіарного обов’язку в повному обсязі.

Субсидіарна відповідальність засновників при банкрутстві. У традиційній діловій практиці майнові інтереси кредиторів зазвичай забезпечуються активами юридичної особи, а також додатковою відповідальністю учасників у випадках, передбачених законодавством. Водночас у випадках, коли засновники або інші особи зловживали своїм впливом на діяльність юридичної особи з очевидним наміром завдати збитків, закон дозволяє нівелювати майнову самостійність юридичної особи і покласти зобов’язання з погашення боргів юридичної особи на її учасників або власників, або інших осіб, контролюючих юридичну особу, за рахунок їх особистого майна (ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства). Специфіка такого субсидіарного обов’язку полягає в наступному:

• такий випадок покладення субсидіарного обов’язку за зобов’язаннями юридичної особи є субсидіарною відповідальністю, а тому потребує наявності всіх умов цивільно-правової відповідальності;
• заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями може ліквідатор;
• розмір вимоги визначається як різниця між сумою боргів компанії та її ліквідаційною масою (майном, яке можна продати для погашення зобов’язань);
• якщо майна юридичної особи недостатньо для покриття збитків кредиторів, юридична особа підлягає ліквідації в процесі банкрутства, і тільки в цьому випадку повинна наступати субсидіарна відповідальність осіб, винних у банкрутстві юридичної особи.

Підсумувавши, наголосимо, що підприємницька діяльність завжди пов’язана з ризиками, і навіть при створенні юридичної особи не можна сподіватися на абсолютне уникнення покладення субсидіарного обов’язку за її зобов’язаннями. Перед тим як ставати учасником певної юридичної особи чи засновувати її, потрібно бути чітко обізнаним з її правовим статусом. Лише таке розуміння умов покладення субсидіарного обов’язку на учасників юридичної особи за її зобов’язаннями допоможе уникнути непередбачених сюрпризів щодо долі власних активів, як самим учасникам, так і потенційним контрагентам.