Під такою назвою 4 березня 2020 р. відбулася науково-практична онлайн конференція студентів магістрів юридичного факультету, що навчаються за освітньо-професійною програмою «Медіація» спеціальності 081 Право. Конференція проходила у межах вивчення однойменного навчального модуля «Медіація як цінність» і була присвячена обговоренню проекту Закону України «Про медіацію». Спікером конференції був Вадим Гатеж, нещодавній Голова студентського парламенту юридичного факультету. Він також навчається за ОПП «Медіація» за індивідуальним планом-графіком та водночас працює помічником депутата Верховної Ради України.
Під час конференції було піднято та обговорено ряд надзвичайно важливих проблем, пов’язаних із медіацією як явищем в цілому та перспективами її офіційного запровадження в Україні. Зокрема, зазначалося, що оскільки стратегічним вектором розвитку України є інтеграція її у європейський ціннісний простір та публічно-правовий порядок, то нашій державі необхідно більш наполегливо впроваджувати у себе ті інститути регулювання суспільних відносин, які добре зарекомендували себе у європейських та інших цивілізованих державах, серед них і медіацію як альтернативний судочинству спосіб вирішення спорів.
Особливо дискусійним виявилося під час конференції питання, а яка саме доктринальна модель медіації має бути впроваджена в Україні – медіація як загальносуспільне благо, і тоді вона повинна забезпечуватися державою безоплатно для усіх, хто її потребує; медіація як соціальна послуга, і тоді вона повинна надаватися на платних засадах переважній більшості населення та на безоплатній основі тільки соціально незахищеним верствам населення; чи медіація як комерційна послуга, яка повинна надаватися усім без винятку на платних засадах.
Учасники конференції зазначили, що державою закладено у проект Закону України «Про медіацію» другий підхід: медіація – це соціальна послуга. Але цей підхід не виписаний у проекті Закону навіть рамково, він швидше всього тільки позначений пунктиром, як вектор розвитку медіації в Україні. Більшість виступаючих погодилися із таким загальним вектором, проте зазначали про необхідність чіткого та однозначного позиціонування законодавця щодо розуміння ним природи медіації як соціальної послуги. Були внесені пропозиції прописати у майбутньому Законі, що медіація здійснюється в Україні на засадах державно-приватного партнерства інституційного типу, як у більшості європейських країн, у яких медіація стала наймасовішим та найефективнішим інститутом вирішення спорів.
Ще одна консолідована позиція учасників конференції стосувалася того, до якого типу законів повинен належати цей Закон України «Про медіацію»: він має, відповідно до частини 2 статті 92 Конституції України, жорстко встановлювати усі суспільні відносини з приводу медіації як способу вирішення спорів чи, відповідно до частини 1 цієї ж статті Конституції України, бути рамковим законом і визначати лише правові засади медіації як способу вирішення спорів. Вже у короткій преамбулі до проекту цього Закону реалізовано еклектичний підхід: «Закон визначає правові засади (так! – Волошина Анастасія, Миронюк Анна) та порядок проведення (ні! – Волошина Анастасія, Миронюк Анна) медіації в Україні».
Право індивідів на медіацію належить до фундаментальних людських прав, а тому державою можуть визначатися тільки правові засади реалізації цих прав. Тобто, Закон України «Про медіацію» повинен бути рамковим законом. Тільки у такий спосіб законодавчого регулювання медіації вона може стати дієвою в Україні, не «задихнеться» від жорсткого правового регулювання ще на старті.
Існує багато видів медіації, як і спорів, котрі потребують свого вирішення, та причин, що їх породжують. Це зумовлює і необхідність наявності різних процедур (порядків, у термінології проекту Закону) вирішення цих спорів. Змусити вирішувати спори різної природи за допомогою одного і того ж порядку – це нонсенс, методологічна помилка творців законопроекту, яку необхідно невідкладно виправити.
Ще більшим нонсенсом цього законопроекту, як зазначалося учасниками конференції, є його стаття 10 «Підготовка у сфері медіації»: «базова підготовка у сфері медіації, – зазначається у ній, – становить не менше 90 годин навчання медіатора (3 кредити ЄКТС – Волошина Анастасія, Миронюк Анна), у тому числі 45 годин практичного навчання, та включає теоретичні знання щодо принципів, порядку та методик проведення медіації, правового регулювання медіації, етики медіатора, ведення переговорів, врегулювання конфліктів (спорів), а також практичні навички їх застосування».
По-перше, не визначено про підготовку кого саме у сфері медіації – дипломованих медіаторів, сертифікованих медіаторів чи ще когось іншого. Між рівнями здатності дипломованих медіаторів та медіаторів сертифікованих здійснювати професійну медіацію існує принципова відмінність.
По-друге, таке бачення обсягу та змісту підготовки професійного медіатора прямо суперечить європейським практикам та підходам до підготовки професійних медіаторів і може у підсумку призвести до дискредитації медіації як інституту у сприйнятті її соціумом. Вищезазначене бачення базової підготовки медіатора – це не більше, ніж екскурсія у підготовку професійних медіаторів, тому, на думку більшості учасників конференції, цю статтю необхідно вилучити із законопроекту. До прикладу, освітньо-професійна програма «Медіація» спеціальності 081 Право Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича передбачає підготовку професійного медіатора у межах спеціальності «Право» в обсязі 90 кредитів ЄКТС, а обсяг виробничої практики за цією програмою складає 30 кредитів ЄКТС. Перед офіційним визначенням мінімально необхідного обсягу підготовки професійного медіатора, тим більше на рівні закону України, необхідно провести широке та відкрите обговорення проблеми за участю фахівців та експертів, а не лише окремих зацікавлених сторін.
Принагідно вважаємо за необхідне внести і ряд пропозицій щодо удосконалення ОПП «Медіація» ЧНУ ім. Ю.Федьковича. Зокрема, було б доцільним доповнити цю програму Преамбулою, у якій має бути задекларована мета даної ОПП, а також її головні особливості та переваги перед іншими освітніми програмами, в тім числі і з підготовки медіаторів, якщо такі є. Серед особливостей програми доцільно назвати таку, що дана програма віддзеркалює та випереджає стан соціуму в цілому, запити бізнесу та інших сфер суспільства на висококваліфікованих фахівців-медіаторів.
Волошина Анастасія та Миронюк Анна,
магістри 5 курсу ОПП «Медіація»
