Серед важливих ознак правової, демократичної та соціальної держави є наявність досконалого й ефективного механізму судового захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави та суспільних інтересів.
Судова форма захисту вважається найбільш ефективною, цивілізованою та універсальною, яка детально урегульована національним цивільним процесуальним законодавством, і зазвичай, повинна відбуватися з дотриманням вимог міжнародних стандартів судового захисту.
Міжнародно-правові стандарти судового захисту закріплені у міжнародно-правових актах серед яких можна виділити всесвітньо відомі Загальну декларацію прав людини (1948 р.), Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.) та інші.
Міжнародно-правовий стандарт судового захисту – це визначені нормами міжнародного права зразок, модель діяльності суду у вирішенні справи з метою захисту прав людини. Стандарти судового захисту повинні бути еталоном для усіх країн. Вплив на формування міжнародно-правових стандартів здійснює Міжнародний Суд ООН і Європейський Суд з прав людини.
Терміни «міжнародні стандарти», «стандарти права», «європейські стандарти», «стандарти процесуальних гарантій», «правові стандарти» в міжнародно-правових актах і в рішеннях Європейського Суду з прав людини не використовуються, проте їх дотримання є обов’язковим. У національному законодавстві України зазначені терміни також не використовуються. Для стандартів судового захисту характерна універсальність і динамічність, а тому з часом їх зміст може змінюватися.
Уперше в історії цивільного процесуального законодавства України в 2005 році передбачено обов’язок суду при розгляді та вирішенні цивільної справи застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, а відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України у судовому рішенні суд повинен робити на неї посилання.
Одночасно з ратифікацію Конвенції Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини і прийняла на себе забовʼязання виконувати його рішення у справах ЄСПЛ проти України.
Право на судовий захист – це надана і гарантована державою можливість звернутися до судових органів держави, які спеціально створені для здійснення правосуддя шляхом захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави і суспільства. Ця процесуальна-правова гарантія закріплена у статті 2 ЦПК України і визначає головну мету та першочергові завдання цивільного судочинства.
На формування європейських стандартів судового захисту визначальний вплив здійснюють положення статті 6 Конвенції, які тлумачаться в практиці Європейського суду з конкретних справ з приводу порушень Конвенції. Окрім Конвенції також існують інші міжнародні документи прийняті органами Європейського союзу, які формують європейську систему стандартів у сфері захисту прав людини. На формування європейських стандартів впливає також розвиток європейської правової політики, державної ідеології, європейської правової думки. Дані фактори виступають політико-правовим вектором у формуванні теоретичних і практичних підходів до розуміння «європейських стандартів».
Отже, під європейськими стандартами слід розуміти визнані міжнародно-правові норми, які характеризуються універсальністю, тобто, можливістю правозастосування у кожній європейські державі, засновані на допустимому правовому консенсусі та визначають модель, зразок для наслідування в діяльності національних судів.
Олександр Гетманцев
доцент кафедри процесуального права
