Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону «Про відпустки» за повністю відпрацьований робочий рік працівнику належить щорічна основна відпустка повної тривалості. Відповідно до вказаної статті закону відпрацьований робочий рік відраховується з дня укладення трудового договору. Як правило, якщо працівника прийнято на роботу 2.09.2024 р. робочий рік, за який буде надано щорічну основну відпустку повної тривалості – це період з 2.09.2024 по 1.09.2025 р. включно за перший рік роботи; з 2.09.2025 по 1.09. 2026 – за другий рік роботи і т. д.
Якщо є перерви у роботі (відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною, відпустка без збереження заробітної плати), це не впливає на початок робочого року, оскільки він залишається сталим. За загальним правилом, за повністю відпрацьований робочий рік працівнику належить щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних днів. Це мінімальна, законодавчо визначена тривалість щорічної основної відпустки, яку роботодавець не може встановлювати менше. Відповідно, в локальних актах, – зазвичай, це колективний договір, роботодавці не можуть передбачати меншу тривалість відпустки, оскільки це буде порушення норм трудового законодавства – гарантій у сфері відпочинку, за що передбачено відповідальність згідно ст. 26-5 КЗпП України.
Необхідно зауважити, що робота на умовах неповного робочого часу (неповного робочого дня, неповного робочого тижня) не зменшує тривалість щорічних відпусток; сумісники мають право на відпустку повної тривалості. Якщо має місце внутрішнє сумісництво тривалість відпустки працівника визначається окремо за кожною посадою; тривалість відпустки для тимчасових та сезонних працівників визначається пропорційно до відпрацьованого часу (ч. 9 ст. 6 Закону «Про відпустки»). Для окремих категорій працівників на законодавчому рівні встановлена тривалість щорічної основної відпустки більшої тривалості: для працівника з інвалідністю, неповнолітніх працівників (ст. 6 Закону про відпустки).
При визначенні тривалості щорічних відпусток святкові та неробочі дні, передбачені ст. 73 КЗпП України, не враховуються (ч. 2 ст. 5 Закону «Про відпустки»).
Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону «Про відпустки» у період дії воєнного стану норми ст. 73 КЗпП України не застосовуються.
Ніна Гетьманцева
проф., завідувачка кафедри приватного права
