Правове регулювання захисту культурних цінностей в Україні в умовах воєнного стану

Цілком очевидно, що жертвами збройних конфліктів стають не лише люди, але рухомі та нерухомі культурні об’єкти, які є ціллю знищення. Так, матеріальна складова культурних об’єктів існує одночасно із нематеріальною складовою, яка формується на підставі символічних, духовних чи історичних цінностей, втілених у цих об’єктах. На жаль, Україна також зіштовхнулася з військовою агресією Російської Федерації, яка між іншим, завдає шкоди національним культурним цінностям, що у свою чергу, вимагає дослідження правових аспектів захисту культурних цінностей в умовах збройної агресії.

Усвідомлення проблеми збереження культурних цінностей у воєнний час склалося у міжнародному співтоваристві ще до початку Другої світової війни, що спонукало реалізувати ініціативи з охорони культурних цінностей. У 1935 році під егідою Ліги Націй було прийнято Договір про захист художніх і наукових закладів та історичних пам’яток (Пакт Реріха). У Пакті Реріха містяться положення, згідно з якими сторони, які підписали документ, беруть на себе зобов’язання поважати, охороняти та захищати культурні цінності. Ця норма має безумовний характер, тобто держава зобов’язується охороняти культурні цінності навіть у разі збройного конфлікту.

В Україні захист культурних цінностей в разі збройного конфлікту регулюється, у першу чергу, міжнародними договорами ратифікованими Україною, які у відповідності до ст. 9 Конституції України, є частиною українського законодавства. У той же час кожна держава має подбати про правове забезпечення захисту культурних цінностей засобами національного права. Про це, наголошується у Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту.

У цілому можна виділити два основні напрями, за якими має забезпечуватися захист культурних цінностей в умовах збройних конфліктів – це, по-перше, відповідні заходи, що здійснюються щодо захисту культурних цінностей на територіях, на яких відбуваються бойові дії,  по-друге, таким напрямом, що опосередковано пов’язаний із захистом культурних цінностей, яким є діяльність держави щодо повернення культурних цінностей, які вивезені загарбником з окупованих територій. Що ж стосується національного законодавства, що регулює відносини, пов’язані із захистом культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, то в першу чергу варто згадати Закон України «Про охорону культурної спадщини». А саме, ст. 27 закріплює, що в разі виникнення загрози культурним об’єктам, уповноважений орган повинен вжити необхідні заходи, серед яких називаються такі: змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування. У Законі України «Про охорону культурної спадщини» визначено перелік та зміст заходів, що повинні реалізовуватися в рамках охорони культурної спадщини, зокрема: – запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди; – забезпечення захисту; – збереження; – відповідного використання; – консервації; – реєстрації об’єктів культурної спадщини.

Законом визначено й компетентний орган, який покликаний здійснювати управління об’єктами культурної спадщини:

1. Кабінет Міністрів України;
2. центральний орган виконавчої влади (Міністерство культури України);
3. обласні, районні та Київські та Севастопольські міські адміністрації;
4. виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

У випадку порушення законодавства про охорону культурної спадщини цим законом передбачено настання юридичної та / або фінансової відповідальності. У Законі України «Про охорону археологічної спадщини» у ст. 6 та 7 визначаються обов’язки центральних та місцевих органів влади охороняти об’єкти археологічної спадщини. За аналогією з законом «Про охорону культурної спадщини» така охорона повинна здійснюватися у разі виникнення загроз, у т. ч. пов’язаних зі збройним конфліктом.

Чи не найбільш орієнтованим саме на спеціальне внутрішньодержавне регулювання відносин щодо захисту культурних цінностей у випадку збройного конфлікту є Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України 23.03.2017. № 164. В Інструкції наголошено, що «організація вивчення норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України є важливим завданням державного рівня, обумовленим зобов’язанням України перед міжнародною спільнотою», відтак під час навчання військовослужбовців і працівників Збройних Сил України відбувається засвоєння відповідних норм, завдяки чому набуває втілення ідея обов’язковості обізнаності військовослужбовців з вимогами міжнародного гуманітарного права загалом та у сфері захисту культурних цінностей зокрема, що і досягається завдяки теоретичній та практичній підготовці.

Що стосується захисту культурних цінностей на територіях, які окупувала РФ, то можливості України тут обмежені, і зусилля нашої держави спрямовуються на вжиття заходів щодо майбутнього повернення культурних цінностей, які до речі, всупереч нормам міжнародного права вивозяться агресором з тимчасово неконтрольованих територій. У той же час Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за охорону культурної спадщини на тимчасово окупованій території покладено на РФ як на державу, що здійснює окупацію, відповідно до норм і принципів міжнародного права. Власне ж питання повернення культурних цінностей врегульоване Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей». До речі, наша держава вже має досвід боротьби за повернення культурних цінностей, які були втрачені у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації – мова йде про повернення скіфського золота з музеїв анексованого Криму в Україну.

Проте українське законодавство має недоліки. Так, Кримінальний кодекс України взагалі не містить спеціальної норми, яка б передбачала відповідальність за незаконне використання знаку охорони культурних цінностей. Також не передбачена відповідальність за використання культурних цінностей, які знаходяться під спеціальним захистом. Єдиною спеціальною нормою, яка передбачає відповідальність за розграбування національних цінностей на окупованій території, є стаття 438 КК України. Проте, і її можливості обмежені. По-перше, вона застосовується лише під час збройних конфліктів міжнародного характеру. По-друге, предметом цих дій є лише майно, що має культурну або іншу національну цінність (тобто відповідати вимогам Закону України «Про охорону культурної спадщини», Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 р.).