На це звернув увагу Європейський суд з прав людини у рішенні від 25 червня 2020 року у справі «Багіров проти Азербайджану» (заяви № 81024/12 і 28198/15), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect». Сторони, безумовно, мають право коментувати здійснення правосуддя з метою захисту своїх прав, проте їх критика не повинна перевищувати певних меж: слід чітко розрізняти критику та образу.
В цій справі один епізод стосувався позбавлення права на здійснення адвокатської діяльності адвоката Багірова за висловлювання щодо функціонування судової системи в країні, які він робив під час представництва в ході судового розгляду кримінальної справи: «Яка держава, такий суд … Якби в Азербайджані була справедливість, суддя Р.Х. не виносив би несправедливих і упереджених судових рішень, а така особа, як він, не була би суддею».
В процесі розгляду цієї справи ЄСПЛ нагадав, що належне функціонування судів було б неможливим без відносин, що ґрунтуються на увазі та взаємоповазі між різними сторонами правосуддя, на першому плані серед яких стоять судді та адвокати (Bono v. France, № 29024/11, п. 51, 15 грудня 2015 року та Ottan v. France, № 41841/12, п. 72, 19 квітня 2018 року). Специфічний статус адвокатів надає їм центральне місце в здійсненні правосуддя в якості посередників між громадськістю та судами. Ця особлива роль адвокатів, як незалежних професіоналів при здійсненні правосуддя, тягне за собою низку обов’язків, особливо в тому, що стосується їхньої поведінки. Хоча адвокати підлягають обмеженням, пов‘язаним з їх професійною поведінкою, яка повинна бути обачною, чесною і гідною, вони також користуються винятковими правами і привілеями, які можуть бути різними в різних юрисдикціях, але серед яких зазвичай є певна частка терпимості до доводів, які використовуються в суді (Morice v. France ([ВП], № 29369/10, п.п. 132-33, ЄСПЛ 2015).
Крім того, професійні асоціації юристів відіграють фундаментальну роль у забезпеченні захисту прав людини і тому повинні мати можливість діяти незалежно, а повага до колег по професії та саморегулювання юридичної професії є першорядними (Jankauskas v. Lithuania (no. 2), № 50446/09, п. 78, 27 червня 2017 року та Namazov v. Azerbaijan, № 74354/13, п. 46, 30 січня 2020 року). Хоча сторони, безумовно, мають право коментувати здійснення правосуддя з метою захисту своїх прав, їх критика не повинна перевищувати певних меж (Saday v. Turkey, № 32458/96, п. 34, 30 березня 2006 р.). Зокрема, слід чітко розрізняти критику та образу. Якщо єдиний намір будь-якої форми вираження поглядів полягає в тому, щоб образити суд або членів цього суду, відповідна санкція, в принципі, не означала б порушення статті 10 Конвенції (Kincses v. Hungary, № 66232/10, п. 33, 27 січня 2015 року).
ЄСПЛ зауважив, що в даній справі оскаржувана заява була не лише загальною критикою функціонування судової системи в Азербайджані, але й безпосередньо стосувалася судді суду першої інстанції, який вже засідав як суддя під час розгляду справи пана Ільгара Маммадова. Суд погодився з тим, що зауваження, що звинувачували суддю у недостатній спроможності бути суддею, представляли відсутність поваги до судді і могли бути образливими (Žugić v. Croatia, № 3699/08, п. 47, 31 травня 2011 року, в якому заявник мав на увазі, що суддя, який займається його справою, був неосвіченим та некомпетентним; Kincses v. Hungary, № 66232/10, п. 39-40, 27 січня 2015 року, в якому адвокат ставив під сумнів професійну компетентність судді, який займався його справою; Rodriguez Ravelo v.Spain, № 48074/10, п. 46, 12 січня 2016 року, в якому адвокат приписував судді неправомірну поведінку, наприклад, умисне рішення спотворити реальність, неприкриту брехню або, крім того, складання неправдивого протоколу, що містив неправдиву інформацію та наклеп; Mikhaylova v. Ukraine, № 10644/08, п. 89, 6 березня 2018 року, в якому виступ заявника перетворився на особистий напад на суддю, приписуючи судді вкрай неналежну поведінку всупереч судовим обов’язкам).
Проте розглядаючи подібні справи, потрібно з’ясовувати, чи санкція, накладена на заявника національними судами, справляла справедливий баланс між необхідністю захисту авторитету судової влади та необхідністю захисту права заявника на свободу вираження поглядів. В процесі розгляду справи ЄСПЛ дійшов висновку, що покарання, накладене на заявника в цій справ, було непропорційним законній цілі, яку переслідували. ЄСПЛ вважає, що національні суди не врахували низку елементів, які повинні були бути враховані при оцінці зауважень заявника. Зокрема, вони не брали до уваги той факт, що заявник зробив заяву в залі суду під час кримінального провадження в якості адвоката свого клієнта. Ці зауваження були обмежені судовою залою, на відміну від критики судової влади, озвученої за межами судової зали іншими способами, наприклад, у засобах масової інформації. Важливо враховувати, що в залі суду принцип справедливості сприяє вільному та активному обміну аргументами між сторонами; оскаржувані зауваження не повторювалися поза судовою залою. Більше того, хоча його зауваження щодо судді суду першої інстанції, можливо, були образливими, вони в основному висловлювали заперечення заявника проти рішень, прийнятих національними судами у кримінальному провадженні проти пана Ільгара Маммадова в той час, коли ЄСПЛ вже виніс рішення у справі Ilgar Mammadov v. Azerbaijan (№ 15172/13, 22 травня 2014 р.), встановивши, що мало місце порушення статтей 5 та 18 Конвенції та що обмеження свободи пана Ільгара Маммадова було накладено через цілі, інші, ніж ті, що передбачені Конвенцією.
Таким чином, ставлення учасників судового процесу та громадськості до суддів, які в першу чергу мають бути творцями поваги до суду і судочинства, залежить перед усім від оцінки законності і справедливості судових рішень, які у суспільній свідомості мають поєднуватися, причому саме справедливість набуває першочергового значення.
Людмила Остафійчук
доцент кафедри процесуального права
