Міжнародний договір є чи не найефективнішим засобом регулювання різноманітних відносин, що виникають між державами, та які формалізують результати досягнутих домовленостей між ними. Сьогодні договори є основним джерелом міжнародного права та фундаментальним елементом розвитку сучасних міжнародних відносин.
Основним джерелом, яке регулює всі етапи укладання, особливості кожного елементу договору та його недійсності є Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року. Кожна з восьми частин Конвенції містить важливі положення щодо набрання чинності, дотримання, застосування та тлумачення договорів, поправки та зміни до них, недійсність, припинення і призупинення дії та їх реєстрація.
Для більш ефективного впровадження багатосторонніх договорів та функціонування міжнародного права загалом у Віденській конвенції 1969 року був закріплений інститут застереження, який відповідно до статті 2 означає односторонню заяву в будь-якому формулюванні і під будь-якою назвою, зроблену державою при підписанні, ратифікації, прийнятті чи затвердженні договору або приєднанні до нього, за допомогою якого вона бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому застосуванні до цієї держави.
Україна (тоді Українська Радянська Соціалістична Республіка) також застосувала інститут застереження. Грамота Президії Верховної Ради УРСР про приєднання до Віденської конвенції про право міжнародних договорів була передана на зберігання Генеральному секретарю ООН 14 травня 1986 року, де, наприклад, Україна не вважає себе зв’язаною положеннями статті 66 «Процедура судового розгляду, арбітражу і примирення» і заявила, що для передачі будь-якого спору між Договірними Сторонами про застосування чи тлумачення статтей 53 (Договори, які суперечать імперативній нормі загального міжнародного права (jus cogens) або 64 (Виникнення нової імперативної норми загального міжнародного права (jus cogens) на вирішення Міжнародного Суду або будь-якого спору про застосування чи тлумачення будь-якої іншої статті частини V (Недійсність, припинення і зупинення дії договорів) Конвенції на розгляд погоджувальної комісії необхідна у кожному окремому випадку згода усіх сторін, які беруть участь у спорі, і що мировими посередниками, яких включають до складу погоджувальної комісії, можуть бути лише особи, призначені учасниками спору за їх спільною згодою.
Зауважимо, що Конвенцією встановлені обмеження щодо застосування застережень, а саме відповідно до статті 20, якщо застереження забороняється договором; договір передбачає, що можна робити тільки певні застереження, до числа яких це застереження не належить; або у випадках, які не підпадають під дію попередніх пунктів – застереження є несумісним з об’єктом і цілями договору.
Отже, для сучасного міжнародного права інститут застережень є важливими інструментом для реалізації домовленостей, які закріплені в міжнародних договорах. Ймовірно, зважаючи на динамічність та велику кількість викликів, зокрема й в міжнародній безпеці, кількість застережень, які будуть застосовуватиметься лише зростатиме.
Віталій Яремчук
асистент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства
