Права споживачів у розвинутому суспільстві потребують належного захисту та охорони нормативно-правовими актами різної юридичної сили та галузевої спрямованості. Сьогодні нормативно-правова база консумеризму в Україні налічує більше 100 законів та підзаконних нормативних актів. Все ж основним серед них залишається Закон «Про захист прав споживачів», прийнятий Верховною Радою Української РСР від 12 травня 1991 року № 1023-XII. Відмітимо, що Україна, першою з усіх країн СНД прийняла спеціальний закон про захист прав споживачів, який з огляду на брак практичного досвіду в здійсненні захисту прав споживачів у нових ринкових умовах, хоч і не пройшов перевірку практикою, але все ж став свідченням поваги до міжнародних засад цивілізованого захисту прав споживачів. 1 грудня 2005 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів»» з метою приведення законодавства України у відповідність до вимог європейського законодавства щодо захисту прав споживачів, забезпечення безпечності продукції в процесі її розповсюдження та розміщення на ринку. Дана редакція закону уже віддзеркалювала ті кардинальні зміни, що відбулися в Україні за період з дня ухвалення першої редакції закону, містила революційні для вітчизняного споживчого законодавства підходи до врегулювання споживчих відносин і є чинною і сьогодні (із змінами і доповненнями).
Протягом тривалого існування закону в редакції від 2005 року Верховна Рада України змінювала та доповнювала окремі його положення як з досягнення сумісності між системами захисту прав споживачів України та Європейського Союзу, так і з метою забезпечення ефективного функціонування законодавчих норм з огляду на відповідність сучасним реаліям, однак такі зміни не мали системного характеру та не могли істотно вплину на численні порушення прав споживачів, зокрема у сфері електронної торгівлі, захисту прав при гарантійному обслуговуванні та обігу харчової продукції. Як наслідок восени 2021 року Кабінетом Міністрів України було прийнято рішення про невідповідність нині діючого спеціального закону щодо захисту прав споживачів нормам Євросоюзу. Тому важливим кроком у вдосконаленні законодавства щодо захисту прав споживачів стало прийняття нового Закону України «Про захист прав споживачів» від 10 червня 2023 року № 3153-IX (дата опублікування в Голосі України 7 липня 2023 року). Даний закон набуде чинності по спливу одного року з моменту його опублікування, проте лише у випадку припинення або анулювання воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (за винятком окремих положень, що стануть чинними скоріше).
Зупинимось на основних новелах даного закону від 2023 року. Насамперед розпочнемо зі сфери дії закону, відмітивши його поширення на відносини між споживачами та суб’єктами господарювання у сфері продуктів харчування (нагадаємо, що Закон № 1023-ХІІ з 2014 року не поширювався на сферу обігу продуктів харчування, що призвело до незахищеності прав їх споживачів протягом тривалого часу). При цьому предмет його регулювання визначено і шляхом негативних застережень щодо тих відносин, на які закон не поширюється. В законі виконано актуалізацію визначень та термінів, зокрема відредаговано базове поняття споживчого законодавства – поняття «споживач». Також термінологію приведено у відповідність до сучасних умов бізнес-середовища, зокрема, щодо електронної комерції: введено поняття маркетплейса (електронного торговельного майданчика), прайс-агрегатора (електронного сервісу порівняння продукції), класифайда (електронного майданчика розміщення оголошень), регулювання їх діяльності; запроваджується Єдиний державний веб-портал для споживачів у сфері електронної комерції (Портал «е-Покупець»). Розширено повноваження в цьому ключі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, яка отримає можливість обмеження доступу до веб-сайту (недобросовісних електронних торговельних майданчиків) суб’єкта господарювання за її рішенням у випадку порушення законодавства з боку зазначеного суб’єкта шляхом звернення до провайдера інтернет-послуг.
Багато актуальних на сьогодні прав споживачів віднайшли своє місце серед законодавчо закріплених аналізованим законом, серед них право споживачів здійснювати фото- чи відеофіксацію порушення своїх прав, якщо це не суперечить закону; право на безперешкодне та безоплатне відвідування споживачем санвузла (за наявності в місцях загального користування); право обирати спосіб оплати не залежно від бажання продавця, без зміни ціни в залежності від обраного способу. Для можливості реалізації споживчих прав істотне значення має вимога про необхідність забезпечення пристосованості торговельних приміщень до потреб осіб з інвалідністю та маломобільних груп населення. Щодо товарів із цифровим вмістом, у новому законі також є деталі, які в нині діючому відсутні. Так, продавець матиме обов’язок повідомляти про важливі для якості та безпеки оновлення до такого товару і якщо в разі попередження споживача про наявні оновлення, він ними не скористається, то відповідальність на продавця не може буде покладена за якість такого товару.
Діджиталізація породила необхідність регулювання прав споживачів щодо договору, укладеного поза торговельним чи офісним приміщенням, дистанційного договору. Деталізовано в цьому ракурсі новим законом право на інформацію споживача про продавця, продукцію, умови договору на її придбання, гарантійні умови, ціну, строки, спосіб та ціну доставки, порядок оплати, порядок розгляду скарг, права на відмову від договору та повернення товару, тощо. Закон 2023 року присвячує свою увагу і регламентуванню правових відносин споживача і його контрагента при здійсненні споживачем передоплати, яка за новими вимогами мусить бути обов’язково оформлена письмовим чи електронним договором.
Незмінними за своєю суттю є норми про право споживача на безоплатний гарантійний ремонт чи гарантійну заміну товару, як і строки їх здійснення (14 днів після звернення, якщо інший строк не встановлено домовленістю сторін). До ремонту чи заміни законом включено демонтаж товару, який будуть ремонтувати чи міняти та монтаж відремонтованого чи нового. Новелою закону є скасування обов’язку продавця створювати обмінний фонд, як такого, що створює надмірні фінансові витрати бізнесу на утримання товарів та приміщення для нього. Окрему увагу приділено питанню безпеки харчових продуктів.
Новий закон в цілому зберіг традиційний термін обміну товару належної якості, який покупцю з тих чи інших причин не підійшов (протягом 14 днів), але доповнив правом на його повернення. Щодо товарів належної якості для яких неможливий обмін чи повернення, то окрім тих товарів, що вже закріплені Переліком товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню) (затверджений Кабінетом Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 172), законом додана ще низка інших.
Чітке регламентування отримали гарантійні строки продукції (не стосуються харчових продуктів). Так, тривалістю два роки встановлений загальний гарантійний строк продукції; один рік – щодо вживаного товару; десять років – щодо нерухомості; окремі (зазначені у експлуатаційних документах тривалістю 1-2 роки) – для технічно складних побутових товарів (прилади, машини, устаткування, товари із цифровим вмістом, що складаються з вузлів, блоків та комплектуючих).
Щоб уникнути ситуації із неіснуючими знижками, якими, на жаль, поготів зловживають суб’єкти господарювання, коли напередодні розпродажу чи знижок ціну піднімають, щоб далі її знизити (що є законодавчо допустимим, так як сьогодні лише встановлено, що якщо продавець сповіщає про акцію, то має демонструвати ціну на товар до її початку), важливим уточненням закону про захист прав споживачів 2023 року є обов’язок продавця протягом акції сповіщати споживачів про те, якою до цього була звичайна ціна – найменша ціна протягом останніх перед акцією 30 днів.
Законом № 3153-IX приділено досить уваги захисту прав споживачів у сфері мовних питань та інформації про продукцію, наголошуючи на неможливості подання інформації про продукцію мовою держави-агресора або держави-окупанта. Контроль за мовою обслуговування та інформацією для споживачів покладається на Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та Уповноваженого із захисту державної мови. Новий закон розширює перелік суб’єктів та органів до яких споживач може подавати скаргу на порушення його прав, а також суттєво збільшує перелік штрафних санкцій для суб’єктів господарювання.
Підсумовуючи резюмуємо, що забезпечення справедливості у відносинах між споживачами та суб’єктами господарювання, базоване на захисті прав споживачів – необхідна складова сучасного світу, що сприяє стабільності економіки, інтегрітету, розвитку ділового середовища та збереженню репутації господарюючих суб’єктів, як наслідок, є запорукою підвищення якості життя та сталого розвитку суспільства. Перебудова системи захисту прав споживачів зорієнтована на європейські стандарти все ж не може бути одномоментною. Видається, що законодавець йде правильним шляхом в напрямку захисту прав споживачів, однак теорія перевіряється практикою і очікуватимемо впровадження цих істотних доповнень законодавства та перевірки реальністю на предмет забезпечення ефективності такого регулювання.
Марія Гудима-Підвербецька
доцентка кафедри приватного права
