Лекція прочитана студентам 1-го курсу денної форми навчання юридичного факультету ЧНУ ім. Ю.Федьковича професором Петром Пацурківським 2 вересня 2019 року
План
- Почни творити історію власного успіху вже сьогодні.
- Думай самостійно!!!
- Максими, які лежать в основі мотивації студентів Гарвардського університету.
- Не відкладай на завтра те, що вже вчора відклав на сьогодні.
Висновки
Вступ
Дорогі першокурсники! Смію запевнити Вас, що Ви не помилилися із вибором Вашого Університету Життя і вибороли право стати студентами Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Університет було засновано у 1875 році у складі трьох факультетів – юридичного, філософського й теологічного, а нині до його складу входять два навчально-наукові інститути, 12 факультетів та коледж. В університеті завжди працювали у минулому та продовжують працювати нині всесвітньовідомі вчені та непересічні педагоги, організатори науки і освіти. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича не тільки один з найкращих в Україні, але й добре відомий своїми випускниками та іншими досягненнями у Європі та світі. Він є справжнім флагманом української науки і освіти. Нині університет очолює ректор Роман Петришин, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Заслужений працівник освіти України, доктор фізико-математичних наук, професор.
Я щиро вітаю кожного з Вас із вступом в одну із найкращих в Україні та добре відому у Європі Чернівецьку правничу школу. Так іменують наш юридичний факультет у стилі європейських традицій наші колеги по співпраці з юридичних факультетів університетів Австрії та Нідерландів, Німеччини та Польщі, Литви і Румунії, ряду інших країн Європи. Девіз нашого факультету – Апостоли Справедливості.
Ви прийшли у Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, у його правничу школу, щоб змінити себе, Україну й увесь світ. Факультет стане кожному із Вас мудрим порадником у цьому, найкращим Адвокатом, найсуворішим Прокурором, найсправедливішим Суддею. У кожної професії свої правила. Особливі вони й у фахівця-правника, який сам покликаний захищати передусім людські права. Але сьогодні мова піде у нашій лекції про те, як стати непересічною Особистістю. Тому що тільки так можна сформувати у собі Найкращого Професіонала, про якого час породить легенди.
На цей раз я порушу усталену традицію першої лекції декана факультету першокурсникам, у якій зазвичай у попередні роки йшлося про історичну місію правника та найголовніші здобутки Чернівецької правничої школи. Факультет ще ознайомить Вас із цим. Наразі лише зазначу, що факультет має багато прекрасних випускників, добре відомих як в Україні, так і за її межами, від яких не відстають і нинішні студенти факультету. До прикладу, за результатами цьогорічного національного вступного іспиту у магістратуру з спеціальностями 081 Право та 293 Міжнародне право випускники бакалаврату Чернівецької правничої школи увійшли в трійку найкращих в Україні – 93,3% із них успішно склали вступний іспит з усіх восьми базових правничих дисциплін! Це дуже високий результат.
А ось перед Вами студенти нашого факультету четвертокурсник спеціальності «Право» Роман Токарик та третьокурсниця спеціальності «Міжнародне право» Оксана Меленко. Щоб бути більш переконливим, я запросив їх асистентами за їх згодою на свою нинішню лекцію. Невідомо, чи ще кому-небудь із студентів-правників світу вдалося тричі підряд виводити свою команду у півфінал найпрестижніших у світі для студентів-правників професійних змагань «Судові дебати з людських прав імені Нельсона Мандели», які щорічно відбуваються у Швейцарії, у Палаці Націй м. Женеви. А Роман Токарик це зробив і назавжди увійшов в історію факультету і Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича в цілому. Суддями на цих змаганнях виступають судді Європейського Суду з прав людини, Європейського Суду справедливості та інші вельмититуловані арбітри.
Оксана Меленко виграла конкурс зі студентської мобільності Програми ЄС ERASMUS+ і навчалася за кошти цієї Програми один семестр на юридичному факультеті університету м.Йєна (Німеччина) та ще й одержувала чималу як за нашими мірками стипендію.
Кожен з них зараз розповість стисло, як вони стали успішними студентами. (Виступи студентів, по 5-7 хв. кожного).
Сьогодні я хотів би помріяти разом з Вами, дорогі першокурсники.
Багатьом із Вас здається, що Ви уже багато встигли у своєму житті. А насправді Ваше людське життя і його окремі складові лише розпочинаються. І кожен з Вас має прожити його так, щоб ніколи пізніше не мучило Вас сумління, що жили не так, згаяли час даремно. Щоб цього не сталося, Ви можете уже зараз, усі разом і кожен зокрема, обрати собі мету життя та наполегливо іти до неї. Ця мета має бути настільки високою, щоб аж паморочилась голова, щоб вона здавалась нездійсненною.
Можливо, більшість із Вас не зуміє досягти такої мети сповна. Адже така мета – це горизонт. Чи можна вийти за горизонт? Не поспішайте з однозначними відповідями. Але по дорозі до Мети Життя кожен здобуде дуже багато перемог над собою, досягне таких висот у житті і професії, що буде щасливим. Хіба заради цього не варто переборювати свою лінь та перемагати себе?
До прикладу, у далекому 1991 р. тодішній першокурсник нашого відродженого факультету, а нині відомий державний діяч сучасної України Арсен Яценюк заявив на посвяті першокурсників у студенти: «Я стану Президентом України!» Звісно, не лише однокурсники Арсена Яценюка у зв’язку з такою його заявою кепкували з нього. Вищезазначена заява і була оприлюдненням ним своєї мети. Це був виклик собі та іншим.
Як загальновідомі, поки що Арсен Яценюк Президентом України не став. Але у кризовому для України 2004 р. виконував обов’язки Голови національного банку України, працював Міністром Мінекономіки України, Міністром Міністерства закордонних справ України, очолював Верховну Раду України, у найнебезпечніший період російсько-української війни, яка ще не закінчилася, був Прем’єр-Міністром України. Так він ішов до свого горизонту. На даний час він ще дуже молодий політик і не виключено, що і найвища мрія його здійсниться. То ж Ви оберіть собі мрію і невідкладно розпочинайте наполегливо втілювати її у життя. Розповім Вам ще про одного великого мрійника його ж словами. У далекому 2004 року студент другого курсу Гарварду Марк Цукерберг вирішив перервати навчання і поїхати в Кремнієву долину, щоб продовжити роботу над своїм стартапом – Facebook. Тринадцять років по тому Цукерберг, п’ятий у списку найбагатших людей світу і глава соцмережі, яка об’єднує понад мільярд людей, все таки отримав почесний ступінь доктора наук Гарвардського університету. Тоді він виступив перед випускниками Гарварду з надихаючою промовою «Створіть світ, в якому у кожного є почуття мети». Ось ця промова у перекладі українською мовою:
“Це велика честь для мене, оскільки, давайте визнаємо, ви досягли чогось, що мені не вдалося. Якщо я завершу промову до кінця, це буде перший раз, коли я завершив щось у Гарварді. Випускники 2017 року, мої вітання! Я – не надто відповідний спікер, і не тому, що покинув навчання, а й тому, що фактично ми люди одного покоління. Ми гуляли по цих плитах з різницею в десятиліття, вивчали ті ж ідеї, засинали на тих же лекціях. Можливо, ми прийшли сюди різними шляхами, але я хотів би поділитися з вами тим, що я дізнався про наше покоління і про той світ, який ми створюємо разом”
«Спогади про Гарвард»
Але спочатку, кілька добрих спогадів. Хто з вас точно пам’ятає, чим ви займалися, коли отримали лист, який повідомляє, що вас взяли в Гарвард? Я в той момент грав в Civilization, збіг сходами вниз, щоб розповісти татові. Його першою реакцією чомусь стало бажання зняти на камеру, як я відкриваю цей лист. Це могло б вийти дуже сумне відео. Клянуся, мій вступ до Гарварду – це до сих пір те, чим найбільше пишаються мої батьки.Як щодо першої лекції в Гарварді? У моєму випадку це була лекція Computer Science 121 від неймовірного Гаррі Льюїса. Я так запізнювався, що натягуючи футболку, не звернув уваги, що вона вивернута навиворіт і одіта задом наперед, так що ярличок стирчав спереду. Я не міг зрозуміти, чому зі мною ніхто не розмовляє, крім одного хлопця на ім’я Кан-Сін Джин. Ми разом працювали над завданнями, а зараз він відповідає за більшу частину роботи у Facebook. І ось чому, випускники 2017 року, потрібно бути доброзичливими!
Але моїм найкращим спогадом із Гарварда стала зустріч із Прісцилою (дружина Марка Цукерберга, Прісцила Чан – П.П.). Я тоді тільки запустив цей жартівливий сайт під назвою Facemash, і рада наглядачів хотіла “зі мною зустрітися”. Всі думали, що мене виженуть. Мене прийшли підтримати батьки. Друзі закотили мені прощальну вечірку. І, за щасливим збігом обставин, на тій вечірці була Прісцилла. Ми зустрілися в черзі до туалетної кімнати і я вимовив одну з найромантичніших фраз: “Мене викинуть з вузу через три дні, так що нам потрібно швидко встигнути на побачення”.
В решті-решт мене не вигнали, я пішов сам. Ми з Прісциллою почали зустрічатися. У фільмі показали, що Facemash був таким важливим для створення Facebook. Це не так. Але без Facemash я не зустрів би Прісциллу, а вона – найважливіша людина в моєму житті. Так що можна сказати, що Facemash був найважливішим із того, що я створив у вузі. Ми всі знаходили тут друзів на все життя. Хтось із нас – майбутні сім’ї. Ось чому я так вдячний цьому місцю. Спасибі, Гарвард.
Про мету
Сьогодні я хотів би поміркувати про мету. Але я не хочу розповідати стандартні речі про те, як знайти свою мету. Ми – мілленіали. Ми це робимо інстинктивно. Замість цього я хотів би сказати вам, що знайти мету – ще недостатньо. Виклик для нашого покоління – створити світ, де у кожного буде відчуття мети.
Одна з моїх улюблених історій – про те, як Джон Кеннеді відвідав космічний центр NASA. Він побачив прибиральника зі шваброю, підійшов до нього і запитав, чим той займається. Прибиральник відповів: “Пане президенте, я допомагаю доставити людину на Місяць”.
Мета – це відчуття того, що ми всі є часткою чогось більшого, ніж ми самі, що ми потрібні. Мета створює відчуття справжнього щастя. Ви випускаєтесь в той час, коли це особливо важливо. Коли наші батьки закінчували вузи, їх метою були робота, церква, громада. Але сьогодні технології і автоматизація знищують безліч професій. Членство в громадах зменшується. Багато хто відчуває себе відірваним від світу, пригніченим і намагаються заповнити цю порожнечу.
Подорожуючи, я зустрічався із дітьми, які потрапляли до в’язниць для неповнолітніх і залежних від опіоїдів, які казали мені, що їх життя склалося б по-іншому, якби їм було чим зайнятися після школи. Я зустрічався з робітниками на фабриках, які розповідали, що їх робочі місця скорочують і що вони намагаються знайти собі місце.
Щоб наше суспільство розвивалося, нам кинуто виклик: не тільки створювати нові робочі місця, а й відтворити у людей відчуття мети.
Пам’ятаю ніч запуску Facebook з маленької кімнати в гуртожитку. Пам’ятаю, як казав друзям, як хвилює мене думка поєднати все співтовариство Гарварда і що одного разу хтось з’єднає весь світ. Мені не приходило в голову, що цим “кимось” зможемо стати ми. Ми були просто студентами, нічого в цьому не розуміли. І були всі ці великі технологічні компанії, з ресурсами. Мені здавалося, це зробить хтось із них. Але ідея того, що всі люди хочуть об’єднатися, була нам настільки очевидна, що ми продовжували рухатися вперед, день за днем.
Я знаю, що у багатьох з вас будуть подібні історії. Зміна світу, яка здається вам настільки очевидною, при цьому ви впевнені, що хтось інший займеться цим. Але ніхто інший цього не зробить. Тільки ви.
Але недостатньо мати лише мету. Ви повинні створити відчуття мети для інших. Я навчився цього на власних помилках. Я ніколи не сподівався створити компанію – я сподівався вплинути на світ. І коли до нас почали приєднуватися нові люди, я припустив, що і вони хочуть того ж. Через кілька років деякі великі компанії захотіли купити нас, але я не бажав продаватися. Я хотів з’ясувати, чи не зможемо ми об’єднати ще більше людей. Ми тоді будували перший варіант стрічки новин і мені здавалося, що з її запуском зміниться те, як ми сприймаємо світ.
Всі інші в команді хотіли продажі. Без відчуття вищої мети це було мрією будь-якого стартапу. Це розривало компанію на частини. І після однієї напруженої суперечки мені сказали, що якщо я не погоджуся на продажу, буду шкодувати про своє рішення до кінця моїх днів. Відносини в команді настільки загострилися, що за рік з керівництва пішли майже всі. В управлінні Facebook це було найскладніше для мене. Я вірив в те, що ми робимо, але відчував себе самотнім. І що гірше – зі своєї власної вини. Я думав про те, що, можливо, я не правий, 22-річний хлопець, який зарвався і не має поняття про те, як влаштований світ.
Роки по тому я зрозумів, що саме так все і працює, без відчуття вищої мети. Тільки ми можемо створити її, щоб мати можливість рухатися далі. Я б хотів поміркувати про три шляхи створення світу, де у кожного буде мета. Це створення великих значущих проектів, нове визначення рівності, щоб у кожного з’явилася свобода вибирати мету і створення спільноти по всьому світу.
Великі проекти
Нашому поколінню доведеться зіткнутися з тим, що десятки мільйонів робочих місць замінять автоматичні процеси, на кшталт машин і вантажівок на автопілоті. Але у нас є потенціал зробити набагато більш значущі речі.
Для кожного покоління існують визначені завдання. Більше 300 тис осіб працювали над тим, щоб доставити людину на Місяць, включаючи того прибиральника. Мільйони волонтерів по всьому світу прищеплювали дітей проти поліомієліту. Мільйони людей побудували дамбу Гувера і створили інші великі проекти. Ці проекти не просто давали людям мету, вони давали всій країні відчуття гордості і того, що ми здатні на великі діяння.
Нині – наша черга робити великі справи. Я знаю, ви швидше за все думаєте про те, що не уявляєте, як побудувати дамбу або залучити до проекту мільйони людей.
Але дозвольте мені розкрити секрет: ніхто цього не знає спочатку. Ідеї не з’являються повністю оформленими. Вони прояснюються, поки ви працюєте над ними. Потрібно тільки почати.
Якби мені довелося вивчити все про те, як об’єднувати людей, ще перед запуском Facebook, я б ніколи цього не зробив.
У фільмах і масовій культурі все подають не так, як є насправді. Ідея одномоментної “еврики” – це небезпечна брехня. Через це ми відчуваємо себе невпевнено, оскільки у нас не було своєї “еврики”. Це заважає людям з зачатками позитивних ідей почати втілювати їх. А знаєте, що ще фільми перекручують про інновації? Ніхто не пише математичні формули на склі. Так не буває.
Добре бути ідеалістом. Але приготуйтеся до того, що вас не зрозуміють. Кожен, хто працює над великим баченням, зіткнеться з тим, що його назвуть божевільним, навіть якщо в кінці виявиться правий. Кожен, хто працює над складною проблемою, одержить звинувачення в тому, що не до кінця розуміє масштаби, навіть якщо неможливо знати про неї все заздалегідь. Кожен, що бере ініціативу на себе, отримає у відповідь критику за те, що рухається занадто швидко. Адже завжди знайдеться хтось, хто захоче загальмувати вас.
У нашому суспільстві ми часто не беремося за великі діяння, оскільки боїмося помилок. Чого ж ми чекаємо? Настав час і для нашого покоління зайнятися важливою громадською роботою. Як щодо того, щоб зупинити зміну клімату, перш ніж ми знищимо планету, і залучити мільйони людей до виробництва та встановлення сонячних панелей? Як щодо лікування всіх хвороб і пропозиції волонтерам стежити за даними по здоров’ю і публікувати свій геном? Сьогодні ми витрачаємо в 50 разів більше на те, щоб лікувати вже хворих людей, ніж на дослідження того, що потрібно зробити, аби люди взагалі не хворіли. Це безглуздо. Як щодо модернізації демократії, щоб кожен міг голосувати онлайн, і персоналізації освіти, щоб кожен міг вчитися?
Ці досягнення нам під силу. Давайте вершити великі справи, не тільки заради прогресу, але заради створення мети.
Нове визначення рівності
Багато з наших батьків мали стабільні робочі місця протягом всієї кар’єри. Сьогодні ми всі – підприємці, починаємо свої проекти, або шукаємо свою роль в житті. І це прекрасно. Наша культура підприємництва дозволяє нам досягати такого прогресу. Культура підприємництва процвітає, коли просто пробувати нові ідеї. Facebook був не першим проектом, створеним мною. Я писав ігри, чати, інструменти для навчання і плеєри. І не я один. Джоан Роулінг 12 разі відмовляли в публікації “Гаррі Поттера”, аж поки він не побачив світ. Навіть Бійонс довелося створити сотні пісень, щоб прийти до Halo. Найбільші успіхи можливі, коли є свобода зазнати невдачі.
Але зараз у нас існує настільки нерівномірний розподіл багатства, який шкодить всім. Якщо у вас немає свободи втілення своєї ідеї в історичний проект, від цього програємо всі ми. Зараз в нашому суспільстві дуже мало робиться для того, щоб у кожного з’явився шанс.
Давайте визнаємо це. Якщо я можу заробляти мільярди доларів за 10 років, при тому, що мільйони студентів не можуть виплачувати кредити на навчання, не кажучи вже про старт бізнесу – значить, з системою щось не так.
Я знаю безліч підприємців, але при цьому не знаю нікого, хто закинув би ідею створення бізнесу, бо не сподівався заробити достатньо грошей. Але при цьому знаю багатьох, хто не захотів втілювати мрію, оскільки не мав “подушки безпеки” на випадок, якщо не вийде.
Ми всі знаємо, що для успіху не вистачає доброї ідеї або наполегливої роботи. Успіх – це також удача. Якби мені довелося підтримувати зростаючу сім’ю, замість того, щоб кодувати, якби я не знав, що зі мною все буде ОК, якщо Facebook провалиться, я б тут зараз не стояв. Якщо ми будемо чесними, то визнаємо, як нам пощастило.
Кожне покоління розширює своє розуміння рівності. Попередні покоління боролися за право голосу і цивільні права. Зараз настав наш час визначити новий соціальний договір для нашого покоління.
Нам потрібне суспільство, яке вимірює прогрес не тільки економічними метриками на кшталт ВВП, але тим, скільки людей мають мету, яку вони самі вважають важливою. Нам потрібно вивчити ідеї на кшталт універсального доходу, щоб у кожного з’явилася можливість спробувати щось нове. Ми будемо безліч разів міняти роботу, а значить, нам потрібні доступні сервіси по догляду за дітьми, охорони здоров’я, не прив’язані до роботи в одній компанії. Ми всі будемо помилятися, так що нам потрібне суспільство, яке менше фокусується на стигматизації. І оскільки технології весь час змінюються, нам потрібне суспільство, яке більше фокусується на освіті, що триває все життя.
Проте дати кожному можливість мати мету не вийде зробити даром. За це заплатять люди на зразок мене. Багато з вас доб’ються успіху, а це значить, ви теж повинні будете заплатити.
Тому Прісцила і я заснували Chan Zuckerberg Initiative і вирішили віддати своє багатство для просування рівних можливостей. Це – цінності нашого покоління. Питання було не в тому, чи збираємося ми це зробити. Питання було в тому, коли ми це зробимо.
Міленніали вже стали одним з найбільш милосердних поколінь в історії. Але це історія не тільки про гроші. Ви також можете ділитися часом. Обіцяю, якщо ви приділите годину-дві на тиждень – це все, що потрібно, щоб допомогти комусь.
Можливо, вам здається, що це занадто багато часу. Мені так здавалося. Коли Прісцилла випустилася з Гарварда, вона стала вчителькою і запропонувала мені взяти клас. Я поскаржився, що у мене немає часу, я керую компанією. Але вона наполягала, і я провів програму по підприємництву в місцевому Boys and Girls Club.
Я розповідав учням про розробку продукту і маркетингу, а вони навчили мене тому, що насправді означає, коли тебе судять по твоїй расі, і як це – мати члена сім’ї за гратами. Я ділився своїми студентськими історіями, вони – своїми надіями коли-небудь потрапити до вузу. Уже п’ять років я обідаю з учнями. Один навіть влаштував нам з Прісцилою перший baby shower (вечірка перед народженням дитини). І в наступному році всі вони підуть в коледж. Кожен. Перші з усієї родини.
Побудова співтовариства
У дослідженні, яке запитувало мілленіалов по всьому світу про те, що визначає їх ідентичність, найпопулярнішою відповіддю стала не національність, релігія чи народність, а “громадянин світу”. Це важливо.
Кожне покоління розширює коло людей, яких ми вважаємо “одним з нас”. Для нас нині – це цілий світ. Наші найбільші можливості нині глобальні – ми зможемо стати поколінням, яке покінчить з бідністю і хворобами. Наші найбільші проблеми потребують глобальних відповідей – жодна країна в світі самостійно не впорається зі зміною клімату або пандеміями. Прогрес вимагає, щоб ми об’єднувалися не як міста або нації, а як глобальне співтовариство.
Це – боротьба нашого часу. Сила волі, відкритість глобального співтовариства проти сил авторитаризму, ізоляціонізму і націоналізму. Сили вільного обміну знаннями, працею та імміграції проти тих, хто намагається його уповільнити. Це не битва націй, це битва ідей. У кожній країні є люди, які підтримують глобальні зв’язки, і є ті, хто проти.
Це не те, що зможе вирішити ООН. Це трапиться на регіональному рівні, коли достатня кількість людей відчують мету в житті і почнуть дбати про всіх. Кращий спосіб, як можна цьому зарадити – почати створювати локальні спільноти прямо зараз.
Зміни починаються з локального рівня. Кожна глобальна зміна починається з малого – з людей на кшталт нас. У нашому поколінні боротьба за об’єднання, можливості – зводиться до вашої здатності створювати спільноти і світ, у якому у кожного є відчуття мети».
Такими є роздуми про мету у людському житті Марка Цукерберга, людини, яка знає, що таке успіх. На часі і кожному з Вас визначитися із метою свого життя.
2. Думай самостійно!!!
29 серпня 2017 року 23 відомих у всьому світі викладачі та науковці Прістонського, Гарвардського та Йєльського університетів США звернулися до студентів своїх вузів та усіх студентів світу з деякими думками і порадами. Наскрізною серед них була порада «Думайте самостійно».
Дозвольте навести Вам, дорогі першокурсники-юристи, ще звернення без будь-яких куп’юр:
«Ми науковці і викладачі Прінстону, Гарварду та Йєлю хочемо поділитися думками і запропонувати пораду новим студентам. Ця порада може бути висловлена у двох словах – Мисліть самостійно.
Це може звучати просто. Але ви побачите – і напевно в старших класах, ви вже зіштовхувалися з цим – мислити самостійно може бути значним викликом. Це завжди вимагало самодисципліни, а в наші дні – ще й сміливості.
Особливо зараз, дуже хочеться формувати свої погляди в унісон з поглядами свого оточення. Конформізм, прогинання і шаблонне мислення – це небезпека не лише для студента, але і для викладача.
В багатьох вишів те, що Джон Стюарт Міль називав “тиранія громадської думки” суттєво знеохочує студентів сперечатися щодо домінуючих поглядів на мораль, політичні та інші питання.
Як наслідок, домінуючі погляди сприймаються як настільки очевидно правильні, що виглядає, ніби лише фанатики або диваки можуть ставити їх під сумнів.
А навішувати на себе ярлик фанатика чи дивака ніхто не хоче, тож проста, лінива реакція –це піддатися прийнятим у середовищі поглядам і традиціям.
Не робіть цього. Мисліть самостійно.
Мислити самостійно включає ставлення під сумнів домінантних ідей, навіть коли інші наполягають, що ті беззаперечні.
Мислити самостійно означає вирішувати, в що вірити не через пристосування до трендових опіній, а на основі певних зусиль із вивчення ситуації і чесної оцінки аргументів обох чи усіх боків питання – включно з аргументами щодо думок, які інші прагнуть або стигматизувати, або ж навпаки захистити від критики.
Любов до істини і бажання її осягнути мало б мотивувати вас мислити самостійно. Основним задумом вищої освіти є пошук істини і оволодіння відповідними навичками та чеснотами, що допомагають стати шукачем істини на все життя.
Відкритість поглядів, критичне мислення і дебати є визначальними для пошуку істини.
Ба більше, вони є нашою найкращою протиотрутою від зашореності (bigotry).
Перше визначення, яке дає словник Мерріам-Уебстер на поняття bigot це – особа, що “затято і фанатично віддана власним ставленням і упередженням”.
Єдині, хто боїться відкритого дослідження і критики, глибоких конструктивних дебатів це і є ці затяті, чи то в університетських середовищах чи в ширшому суспільстві, які намагаються захистити гегемонію своїх переконань, закидаючи іншим, ніби ставити ці переконання під сумнів – це зашореність.
Тож не піддавайтеся на тиранію громадської думки. Не закривайтеся у герметичному середовищі. Приймаючи чи відкидаючи певну думку, переконайтеся, що ви робите це в наслідок критичної оцінки аргументів.
Мисліть самостійно.
Успіхів у вищій освіті!”
3. Максими, які лежать в основі мотивації студентів Гарвардського університету.
- Якщо ти зараз заснеш, тобі присниться твоя мрія. Якщо ж замість сну ти обереш навчання, то ти втілиш свою мрію в життя.
- Коли ти думаєш, що вже занадто пізно, насправді, все ще рано.
- Муки навчання всього лиш тимчасові. Муки незнання – вічні.
- Навчання – це не час. Навчання – це зусилля.
- Життя – це не тільки навчання, але якщо ти не можеш пройти через цю його частину, то на що ти, взагалі, здатний?
- Напруження і зусилля можуть бути задоволенням.
- Тільки той, хто робить усе раніше, тільки той, хто докладає зусилля, по-справжньому зможе насолодитися своїм успіхом.
- У всьому процвітати дано не кожному. Але успіх приходить тільки з самовдосконаленням і рішучістю.
- Час летить.
- Сьогоднішні слюні стануть завтрашніми сльозами.
- Люди, які вкладають щось в майбутнє – реалісти.
- Твоя зарплата прямо пропорційна твоєму рівню освіти.
- Сьогодні ніколи не повториться.
- Якщо не попотієш – не заробиш..
- Навіть зараз твої конкуренти вдосконалюються».
4. Не відкладай на завтра те, що вже вчора відклав на сьогодні.
Ще одна максима, на цей раз квінтесенція загальнолюдського досвіду, без врахування якої неможливо досягти успіху у жодній справі. Вона покликана застерегти нас від мимовільного переходу до одного із найпоширеніших людських станів, який сучасна медична психологія іменує прокрастинацією. Відомий український лікар психолог Лідія Кривоносова наступним чином описує стан прокрастинації:
“Я постійно відкладаю навчання, заняття спортом, підготовку до іспитів, вивчення мови; я ніби не можу зібратися з думками і знайти час. Та й наче інших справ у мене було забагато. А потім часто сварю себе за лінощі, що марную час на всілякі дурниці — переглядання стрічки у Фейсбуці, фільмів, на інші менш важливі й легші для виконання заняття, — а не займаюся корисною і потрібною справою. У підсумку виникає ситуація, коли завдання накопичуються на останній момент, і виконати їх стає дуже складно. І мені стає жахливо неприємно, я дратуюся, і в мене опускаються руки”.
Далі вона зазначає:
«Помічали за собою таке?
Прокрастинація — це схильність постійно відкладати навіть важливі й термінові справи, що спричиняє життєві проблеми й болісні психологічні ефекти. Вона проявляється в тому, що людина, усвідомлюючи необхідність виконання цілком конкретних важливих справ, нехтує цією необхідністю, перемикає свою увагу на побутові дрібниці або розваги. Відразу виникає запитання: чому це саме прокрастинація, а не просто банальні лінощі? Тому що коли людина просто лінується, вона не турбується, чи зробила щось, чи не зробила, вона просто реально не хоче цього робити і не відчуває особливого каяття. А прокрастинуюча людина як слід не відпочиває, постійно катує себе самокритикою, шкодує про згаяні можливості, що займає багато часу й погіршує емоційний стан.
В організмі людини є умовно дві сили, які борються одна з одною.
Лімбічна система — несвідома зона, емоційна частина, яка включає в себе також центр задоволення. Саме вона відповідає за короткочасне задоволення.
Префронтальна кора — “внутрішній планувальник”, який бореться за те, що є ліпшим для нас у довгостроковій перспективі, відповідає за вольові процеси організму.
А наш мозок улаштований так, що ми віддаємо перевагу принагідним заняттям, отриманню швидкого результату, а не очікуванню тривалого процесу.
Прокрастинація може торкнутися будь-якої сфери життя: роботи, навчання, спілкування, побуту. Виділяють два основні види прокрастинації — відкладання прийняття рішення і відкладання виконання завдань. З постійним розвитком суспільства, прискоренням темпу життя з феноменом прокрастинації стикаються 15—45% людей. Прокрастинація в студентів (академічна прокрастинація) досить часта проблема під час навчання, яка може спричиняти зниження успішності, неуважність, неорганізованість і затримку виконання навчальних завдань. Звісно, підготовка в ніч перед іспитом, відкладання на останні дні курсових робіт притаманні студентському періоду.
Якщо ж це вже постійний процес, який поширюється на інші сфери життя, це може призвести до зниження впевненості в собі, труднощів у навчанні, погіршення його якості й результативности. Згідно з даними, отриманими в різних дослідженнях, 46—95% студентів вважають себе прокрастинаторами.
Що ж може спричинити прокрастинацію?
Перша причина — це страх перед тим, що можеш зазнати невдачі. Тобто людина настільки боїться провалу, що навіть не намагається робити або відкладає виконання на потім. Інакше кажучи, студент, який дуже відповідально ставиться до результату, переживає за оцінку, боїться зробити помилку, може замість виконання навчальних завдань займатися чимось іншим або постійно відволікатися, тим самим відкладаючи виконання завдань на потім. Тут слід згадати про перфекціонізм — упевненість в ідеалі й прагненні до нього. У цьому разі відкладання й уникнення дій відбувається через те, що боїшся не зробити все дуже добре, краще за всіх, адже іншого результату в картині світу людини просто не може бути.
Наступна причина — це багатозадачність. У сучасному світі людина опиняється віч-на-віч із безліччю справ і виборів. Вона може бути на навчанні і займатися навчальними питаннями, а в голові при цьому виникають думки про плани на вечір, про необхідність писати реферати з різних предметів або готуватися до модулів, наприклад. Виникає ситуація, коли за короткий час треба виконати кілька завдань, а з чого почати — незрозуміло. Сюди можна віднести також завдання великого обсягу, коли для виконання одного треба виконати безліч дрібних, і в результаті саме завдання здається нездійсненним, і це напружує.
Ще однією причиною прокрастинації є відсутність мотивації та інтересу до завдання. Кожен колись стикався з ситуацією, коли робити не хочеться, але треба. Нібито ясно, що мусиш це зробити, але набагато цікавіше зараз Інстаграм погортати або фільм подивитися. Звісно, студентам не можуть подобатися всі предмети під час навчання, і, відповідно, мотивація до їх вивчення дуже мала. Якщо ви не знаєте, навіщо вам треба щось робити, ви починаєте прокрастинувати. У такій ситуації необхідно звернути увагу на формування вольових процесів організму.
Значну роль у проявах прокрастинації грає особистісний фактор. Наприклад, прагнення уникати невдач, небажання вирізнятися, сором’язливість можуть гальмувати навчальний процес і призводити до відкладання на потім. Про тривожність як властивість особистости вчені мають різні думки: з одного боку, висока тривожність може погіршувати процес навчання (особливо, якщо такий механізм уникнення вже сформувався), а з іншого — саме тривожність може зобов’язувати та бути фактором доведення справи до кінця.
Також варто пам’ятати про такі причини прокрастинації, як перевтома, нестача енергії, бадьорости й сил. Під час хвороби, через дуже велику перевантаженість у навчанні, недосипання або недостатнє харчування фізіологічні сили організму виснажуються, що призводить до втоми й відкладання справ на потім, щоб зберегти залишки сил.
До причин прокрастинації серед студентів можна також віднести й прагнення протистояти встановленим ззовні нормам і правилам. Проявом боротьби за незалежність, невдоволення системою обмежень або освіти є порушення термінів виконання завдань, що компенсує внутрішнє напруження.
Виникає запитання, як допомогти собі або як допомогти своїй дитині/другу, якщо ви розумієте, що прокрастинація стала для них звичною.
Щоб перемогти прокрастинацію, потрібно зрозуміти, із чим ви маєте справу, і знайти оптимальний саме для вас спосіб діяти. Якщо ви помітили, що відкладаєте виконання навчальних завдань через те, що втомилися, забракло сил, у першу чергу подбайте про поповнення сил і ресурсів. Передусім ідеться про базові потреби людини — сон і їжу. Регулярний і достатній сон (бажано близько 8 годин) та обов’язкове надходження в організм усіх необхідних поживних речовин є запорукою здорового функціонування організму. Тут також допоможуть медитації, піші прогулянки, помірні фізичні навантаження, розваги, зміна обстановки.
Перенесіть до блокнота, електронного календаря завдання, які маєте виконати. Це потрібно для того, щоб розвантажити мозок від необхідности постійно утримувати їх у пам’яті й позбутися напруги.
Плануйте свій день. Складіть наочний список завдань на день і викреслюйте виконані завдання. У цьому списку обов’язково мають бути час на відпочинок, дрібні завдання й приємні дії.
Якщо ваша проблема — це багатозадачні завдання, розбийте складне, важке для виконання завдання на дрібні. Спочатку навіть можна розбивати на пункти в письмовій формі, щоб наочно бачити стан справ. Можна також викреслювати виконані завдання, щоб бачити свою результативність. Якщо десь починається зволікання з виконанням або назріває глухий кут, можливо, потрібно й це дрібне завдання розділити на частини.
Є цікавий спосіб боротьби з прокрастинацією — “правило двох хвилин”.Скажіть собі: я просто почну — і робитиму це лише 2 хвилини. За цей час ви можете включитися в навчання. Не має значення на 2, 15 чи 50 хвилин, головне, що сам процес зрушить із місця.
Структурування прокрастинації. Якщо складати список завдань, то спочатку ми пишемо найважливіші й найскладніші, які й викликають бажання відкласти роботу. Тому можна обдурити свій мозок, написавши спочатку легші, а в кінці складніші. При цьому важливо переконати себе, що спочатку “складніші завдання” пропускатимуться за звичкою і, відповідно, виконуватимуться “легші” з кінця списку.
Індивідуальна або групова психотерапія.Якщо основна проблема прокрастинації це особистісні особливості, страх перед тим, що можеш зазнати невдачі або критики, уникаюча поведінка, тоді, можливо, слід задуматися над повноцінним опрацюванням цих аспектів, щоб поліпшити ефективність навчання та якість життя в цілому».
Висновки
Візьміть собі за правило не відкладати на завтра те, що вже вчора відклали на сьогодні, і успіх Вам гарантований. Станьте ковалями власної долі. І будете щасливими.
З повагою,
Петро Пацурківський
декан юридичного факультету