Цивільне та сімейне право тисячоліттями оперували поняттям “майно” як сукупністю економічних благ, що підлягають обороту та поділу. Проте цифрова та медична революції, а з ними і поширення медичних, естетичних, а особливо, життєво важливих реконструктивних та протезних втручань, поставили перед науковцями справжню філософсько-правову дилему: скільки коштує краса у шлюбі? Чи можна поділити тіло?
Проблема виникає у момент розлучення, коли один з подружжя вимагає повернути або компенсувати 50% вартості, витраченої із спільного бюджету на імпланти, пластичні операції чи інші дорогі естетичні зміни іншого з подружжя. Цей спір, на перший погляд курйозний, насправді торкається фундаментальної проблеми співвідношення:
- Спільної сумісної власності (ст. 60 СК України), як майнової категорії.
- Особистих немайнових прав (ст. 289-291 ЦК України), які є абсолютними та невідчужуваними.
З огляду на необхідність фінансування реабілітації та протезування військовослужбовців із спільних сімейних бюджетів, питання компенсації витрат набуває критичного соціального та правового значення. Якщо протезування чи реконструктивні операції фінансуються спільно, їхня юридична доля при поділі майна має бути чітко врегульована.
Чи є результат хірургічної корекції “спільним активом”, що підлягає поділу, як автомобіль чи квартира? Пропонуємо науково обґрунтований підхід до вирішення конфлікту, визначаючи, що ділити слід не тілесні поліпшення, а лише витрачені на них спільні кошти.
Юридична кваліфікація естетичних змін є ключовою. Чи йдеться про придбання “речі” (імпланта), чи про оплату “послуги” (зміни тіла)?
Згідно ст. 200 ЦК України, об’єкти цивільних прав поділяються на речі, майно, дії тощо. Проте будь-яке втручання в тіло (імплант, пластична операція, татуювання, інвазивна косметологія, встановлення протеза), після завершення процедури, перетворюється на невідокремлювану частину фізичної особи.
Основний аргумент проти поділу самих результатів втручання полягає у дотриманні принципу недоторканності особистості та приватного життя (ст. 289-291 ЦК України). Результати медичних чи естетичних втручань, незалежно від їхньої природи, стають об’єктом особистих немайнових прав, а не майнових. Таким чином, вони виводяться з цивільного обороту за концепцією Rei Extra Commercium (речі, вилучені з обороту). Реальний поділ або виділ частки в натурі (за аналогією до ст. 71 СК України, ч. 1- поділ в натурі) вимагав би медичного втручання, що є прямим порушенням права на недоторканність особистості.
Оскільки результати естетичних змін (імпланти, скориговані форми, протези тощо) не підлягають фізичному поділу, ключове питання полягає у долі коштів, витрачених на ці послуги та матеріали.
В українській судовій практиці Верховний Суд (КЦС) у питаннях поділу майна вказує на можливість застосування грошової компенсації. Враховуючи, що естетичні витрати призводять до зменшення спільного майнового комплексу подружжя, суд має право присудити грошову компенсацію колишньому чоловікові/дружині у розмірі 1/2 від вартості послуг та матеріалів.
Розмір компенсації у 1/2 частки випливає з фундаментальних принципів сімейного права:
- Презумпції спільності всіх коштів, набутих під час шлюбу (ст. 60 СК України).
- Принципу рівності часток подружжя у спільному майні (ст. 70 СК України).
Оскільки тілесне втручання не є “майном” у класичному сенсі, застосування ст. 71, ч. 4 (про згоду на компенсацію) до нього є неможливим і недоцільним. Компенсація вартості витрачених коштів має розглядатися як спеціальний спосіб поділу майна, виведеного зі спільного бюджету на неподільну мету, за аналогією до ст. 71, ч. 2 (неподільні речі), коли суд присуджує майно (у цьому випадку – результат втручання та право користування ним) одному з подружжя, відновлюючи баланс за допомогою компенсації.
Даний підхід узгоджується із позицією Верховного Суду (КЦС), який, зокрема у Постанові від 17.01.2024 у справі № 522/17, підтвердив, що вирішення спору про поділ майна, зокрема неподільної речі, не має зумовлювати співвласників після судового рішення домовлятися про виплату компенсації. Це свідчить про дозвіл суду вичерпати конфлікт у судовому рішенні, застосовуючи компенсацію, якщо поділ в натурі неможливий.
Ключовим також є дотримання ст. 71, ч. 5 СК України: присудження грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Позивач (той, хто вимагає компенсацію) має довести, що витрати на естетичне втручання були здійснені за спільні сумісні кошти подружжя (а не особисті кошти, що були особистою приватною власністю за ст. 57 СК України, і обсяг цих витрат є значним та виправдовує поділ. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (Постанова ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц).
У міжнародному сімейному праві існують прецеденти, які підтверджують можливість фінансової компенсації за подібні “інвестиції” або “поліпшення”, що були здійснені за рахунок спільного бюджету. Наприклад, у США (штат Флорида) суди неодноразово розглядали питання, чи можуть бути враховані при поділі майна інвестиції у професійний розвиток або освіту одного з подружжя. Хоча сам “диплом” (чи, за аналогією, “покращений вигляд”) не ділиться, інший з подружжя має право на компенсацію за фінансові витрати, понесені в інтересах цього “активу” чи “поліпшення” протягом шлюбу. Схожа ситуація спостерігається і в Канаді, де суди вирішували питання поділу спільного боргу, взятого на естетичні операції. Було встановлено, що якщо борг взято під час шлюбу, він є спільним, незалежно від того, що результатами операції користується лише один з подружжя. Це підтверджує, що юридичний фокус зміщується на фінансові зобов’язання (витрати), а не на об’єкт, який був набутий.
Правовий режим медичних та естетичних втручань у контексті поділу майна подружжя потребує чіткого розмежування:
- Результат втручання (імплант, змінені форми, протез) є об’єктом особистих немайнових прав та не підлягає поділу.
- Кошти, витрачені на втручання, якщо вони були спільними, є об’єктом спільної сумісної власності.
Особливо в умовах воєнного часу та зростання кількості випадків використання спільних коштів на реабілітацію чи протезування військовослужбовців, правове розмежування джерела фінансування та немайнового результату є життєво необхідним.
Судова практика має ґрунтуватися на принципі справедливої компенсації, що дозволить захистити майнові інтереси одного з подружжя, не порушуючи при цьому основоположних особистих немайнових прав іншого (право на тілесну недоторканність). Визнання права на компенсацію 1/2 вартості таких витрат, що відповідає презумпції рівності часток (ст. 70 СК України) та застосовується за аналогією до поділу неподільної речі (ст. 71, ч. 2 СК України), є найбільш ефективним та юридично обґрунтованим способом вирішення цього нового типу сімейно-правового спору.
Вікторія Анатійчук
доктор філософії (PhD), асистент кафедри приватного права
