Право на життя в умовах війни?!

24 лютого 2022 р. після початку повномасштабного нападу російської федерації на нашу державу, життя України та Українців змінилось… Серед масових порушень прав людини, найнезахищенішим виявилось ПРАВО НА ЖИТТЯ… Так дивно, так несправедливо, так страшно…

У 1945 р. на весь світ, який пережив лихоліття ІІ Світової війни пролунало «Ніколи більше»! На початку 2022 р., у ХХІ столітті весь світ промовляє «Україна», «Буча», «Бородянка», «Маріуполь»… І що?! Міжнародні організації, створені для забезпечення, утвердження та захисту прав людини, виявились безпорадними проти цієї агресії. Як бути? Захист права на життя в умовах війни – це про нас сьогоднішніх!

Зрозуміло, що велика кількість смертей в Україні, це не просто жорстокість, – а звірство. Ця війна поза правилами. Але особливо вражає смерть дітей. Станом на ранок 1 травня 2022 р. кількість забраних дитячих життів перевищила дві сотні. Без слів… Окупанти продовжують чинити немислимі звірства проти Українців. Про один із злочинів нелюдів розповів журналіст Віктор Шлінчак. В одному з міст була вбита молода жінка, до якої примотали скотчем її дитину разом з міною. Коли ще жива дитина намагалась врятуватись – міна здетонувала… За даними ЮНІСЕФ, у світі понад мільярд дівчаток і хлопчиків живуть у країнах чи на територіях, що зазнають впливу збройних конфліктів; близько 300 мільйонам цих дітей ще не виповнилося п’яти років.

Сьогодні актуальність і важливість права на життя людини, його реалізація і захист є очевидними, адже без такого фундаментального права всі інші права перестають мати будь-яке значення. Життя це – передумова реалізації всіх прав і свобод людини. Дане право знаходить своє закріплення у всіх договорах з прав людини, є частиною загального міжнародного права. Незважаючи на це, право на життя має відносний характер і за певних юридичних і фактичних умов, може бути правомірно обмеженим. На практиці, головною загрозою і перешкодою для реалізації цього права стають збройні конфлікти й ситуації насильства всередині держави.

Право на життя закріплене і статтею 3 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність». Ширше поняття права на життя визначене у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р. У статті 6 вказано, що право на життя є невід’ємним правом кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. В Україні право на життя закріплене статтею 27 Конституції України: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань».

Говорячи про міжнародні нормативні акти, які захищають право людини на життя, варто зазначити, що міжнародне право не містить обов’язкової норми щодо паралельного застосування під час збройних конфліктів норм міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини. Однак, як було вже неодноразово вказано в рішеннях Міжнародного Суду ООН, Генеральної Асамблеї, Комісії з прав людини ООН, міжнародна практика все ж визнає обов’язковість їх одночасного застосування, причому МГП виступає як lex specialis по відношенню до МППЛ. Саме тому відносини щодо захисту права на життя, які виникають під час збройних конфліктів в зоні ведення бойових дій, регулюються в першу чергу нормами МГП, поширюючи його охорону тільки на підзахисних осіб: поранених, хворих, військовополонених, цивільне населення та осіб, які не беруть або припинили брати безпосередню участь у бойових діях. Зокрема, найбільш важливими нормативними актами цієї галузі є: Женевські конвенції 1949 р. та два Додаткових протоколи до них, Гаазькі конвенції 1907 р., звичаєві норми та ін.

Зауважимо, що право на життя в умовах війни майже беззахисне. Рішення міжнародних і національних судів щодо дотримання права на життя під час збройних конфліктів не завжди вносять ясність, оскільки часто вони стають підставою погроз для урядів припинити участь у міжнародних механізмах захисту прав людини. Механізми захисту права на життя потребують удосконалення. 30 жовтня 2018 р. Комітет з прав людини ООН ухвалив Загальний коментар №36 до ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, де намагався розв’язати головні проблеми, пов’язані із захистом права людини на життя. Але, незважаючи на прийняття такого важливого акта, багато питань все одно залишаються відкритими.

У статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

• для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;
• для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;
• при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

Стаття 2 містить два матеріальні зобов’язання: загальне зобов’язання захистити право на життя за допомогою закону і заборону умисного заподіяння смерті, обмежене вичерпним переліком винятків. З огляду на основоположний характер, ця стаття містить також процесуальне зобов’язання здійснити ефективне розслідування заяв про порушення її матеріального аспекту.

Умови відступу від зобов’язань за цією Конвенцією під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, закріплено статтею 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачає можливість будь-якої Високої Договірної Сторони вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом. Проте, це положення не може бути підставою для відступу від статті 2.

Специфіка зобов’язань держави стосовно захисту права на життя в умовах воєнного конфлікту включає:

• питання юрисдикції в умовах окупації території;
• перелік зобов’язань держави під час збройного конфлікту;
• межі необхідності застосування сили при правомірних воєнних діях, в умовах необхідності протидії терористичним актам, здійсненні спеціальних операцій;
• особливості розслідування фактів позбавлення життя.

ЄСПЛ жодного разу у своїй практиці не застосовував підставу відступу від права на життя «через правомірні воєнні дії». Для того, щоб визначити, чи було порушене право на життя у випадку виключно необхідного застосування сили, потрібно взяти до уваги такі елементи: пропорційність застосування сили у конкретній ситуації та мети, якої прагнула досягти держава, чи можливо було застосувати безпечніші способи для досягнення цієї мети та чи використала держава всі засоби для того, щоб мінімізувати ризики під час використання сили. Зобов’язання держави щодо захисту права на життя повинні дотримуватись і під час збройних конфліктів, і незважаючи на те, що міжнародні договори дозволяють державам робити відступ від дотримання окремих норм під час надзвичайних ситуацій, відступати від права на життя не допускається.

Права людини і Європейська конвенція з прав людини продовжують діяти під час війни, тому права людини зберігають своє значення. Держави зобов’язані не порушувати права людини під час війни і збройного конфлікту. Кожна людина має можливість наполягати на тому, щоб її права дотримувалися і має можливість звертатися до Європейського суду з прав людини із заявою про можливе порушення державою її зобов’язань у контексті війни.

Роль Європейського суду з прав людини в цьому теж безумовно є, тому що він відкритий для заяв від людей, які постраждали під час збройного конфлікту і права яких неможливо відновити чи їм здається, що вони не можуть їх відновити за допомогою національних засобів правового захисту. Однак зрозуміло, що суд, який розглядає за своєю природою індивідуальні випадки та індивідуальні справи, має певні обмеження – йдеться про спроможність розглянути дуже велику кількість справ. Правильним підходом буде створення механізмів правового захисту на рівні держави. Але там, де держава не може впоратися чи порушує свої зобов’язання за Європейською Конвенцією з прав людини, вже є роль ЄСПЛ допомогти у цьому.

Європейський суд з прав людини дуже серйозно змінюється після вторгнення росії в Україну, як і власне змінюється Рада Європи, інші міжнародні організації та загалом вся Європа. Європейський суд з прав людини перебуває зараз у процесі втрати держави щодо якої надходить найбільша кількість заяв про порушення нею Європейської Конвенції з прав людини – російської федерації. Суду доведеться вирішити, як саме діяти стосовно тих приблизно 18 тисяч заяв, які наразі є нерозглянутими проти росії, буде обрана відповідна стратегія. Тобто є всі підстави сподіватися, що ЄСПЛ буде скорочувати відставання і швидше ухвалювати ключові рішення.

ЄСПЛ, який є взірцем для інших механізмів і який має найбільшу та найширшу практику із захисту права на життя, не застосовує напряму норми МГП, лише згадуючи окремі його положення, що і є головним досягненням Суду, який таким чином вносить у загальний тест перевірки правомірності позбавлення права на життя два суттєвих елементи: обов’язок оцінки застосування летальної сили в кожній окремій ситуації, а не загального контексту, а також обов’язкове застосування строгого тесту на пропорційність та абсолютну необхідність позбавлення життя людини під час збройного конфлікту, що свідчить про бажання Суду підвищити охорону права на життя як фундаментального права кожної людини.

На завершення, хочу пригадати одну виставку, яка проводилась 1963 р. в зоопарку Бронкса і називалась «Найнебезпечніша тварина у світі». Суть виставки: на стіну просто повісили дзеркало і написали «Ви дивитесь на найнебезпечнішу тварину у світі. Вона одна з усіх тварин, які коли-небудь жили, може знищити (і робить це) цілі види тварин. Тепер вона здатна знищити все життя на землі». Розкажіть про це росіянам…

Третій місяць війни. Російська армія вдерлась в Україну, безжально знищує нашу квітучу землю, вбиває її мирних жителів. Зруйновані життя та міста. Важко прийняти і усвідомити. Страшно злитись і проклинати. Але жодного сумніву у тому, що Україна вистоїть та переможе! І ВСЕ БУДЕ Україна!!!