27 березня 2026 року викладач кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства к.ю.н., доцент Руденко Оксана Валеріївна та студенти 2 курсу спеціальності «Міжнародне право» юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича взяли участь у профорієнтаційному візиті до Приватного нотаріуса Хоменко Марини Олександрівни.
Основною метою даної профорієнтаційної зустрічі було ознайомлення студентів з професією нотаріуса в системі міжнародних правовідносин, значення даної професії в процесі роботи з «іноземним елементом» та заохочення студентів-міжнародників до обрання такої важливої і цікавої професії.
Як влучно зауважила Хоменко Марина Олександрівна, в сучасному глобалізованому світі професія нотаріуса виходить далеко за межі традиційного уявлення про посвідчення договорів чи оформлення спадщини. Для студента-міжнародника нотаріальна діяльність відкриває перспективу роботи на перетині національного та міжнародного права, де щодня виникають транскордонні правовідносини.
Як нотаріус, Хоменко Марина Олександрівна працює зі спадковими справами з «іноземним елементом»; шлюбними договорами між громадянами різних держав; довіреностями для представництва інтересів за кордоном; установчими документами компаній з іноземними інвестиціями; документами, що підлягають використанню в інших країнах. У таких справах ключовими стають знання міжнародного приватного права, колізійних норм і процедур міжнародного документообігу, адже міграційні процеси, навчання за кордоном, міжнародний бізнес, інвестиції та змішані шлюби створюють нові юридичні виклики.
Важливим інструментом у діяльності нотаріуса, є Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, так звана Гаазька конвенція про апостиль 1961 року (англ. м. Convention Abolishing the Requirement of Legalisation for Foreign Public Documents), яка спрощує процедуру підтвердження автентичності офіційних документів через апостиль. Метою Конвенції є спрощення процедури визнання офіційних документів між державами-учасницями. Вона замінює складну консульську легалізацію на спрощену процедуру — апостиль. До прийняття Конвенції документ для використання за кордоном проходив багаторівневу перевірку (МЗС, консульство тощо). Конвенція скасувала цю процедуру між державами-учасницями.
Згідно Гаазької конвенції про апостиль, апостиль — це спеціальний штамп (сертифікат), який: підтверджує автентичність підпису; підтверджує статус особи, яка підписала документ; підтверджує автентичність печатки або штампа. Перевагами апостилю є те, що в даному випадку відбувається одна дія замість багаторівневої перевірки; швидше оформлення; залучається менше витрат; він діє в понад 120 країнах. При цьому апостиль підтверджує справжність підпису; статус посадової особи; автентичність печатки/штампа.
Гаазька Конвенція застосовується до: судових документів; адміністративних документів; нотаріальних актів; офіційних свідоцтв (про народження, шлюб тощо); дипломів та інших освітніх документів (у межах національного законодавства). При цьому, Конвенція не застосовується до: документів дипломатичних або консульських установ; документів, що стосуються безпосередньо комерційних або митних операцій. Конвенція діє лише між державами-учасницями. Якщо країна не є учасницею — застосовується процедура консульської легалізації.
Для українців Конвенція має велике значення у випадках: навчання за кордоном; працевлаштування; укладення шлюбу в іншій державі; відкриття бізнесу; оформлення спадщини за кордоном.
Хоменко Марина Олександрівна відзначила важливість того, що апостиль не підтверджує зміст документа, а лише ‒ його офіційне походження, при цьому він значно спрощує міжнародний документообіг та зменшує бюрократичні процедури.
Гаазька конвенція про апостиль 1961 року створила єдиний міжнародний механізм підтвердження офіційних документів, що забезпечує швидкість, правову визначеність і довіру між державами.
На відміну від апостилю, консульська легалізація застосовується у тому випадку, якщо країна призначення «не є учасницею Конвенції» і, при цьому, вона передбачає багатоетапну процедуру підтвердження документа через: Міністерство юстиції / інший компетентний орган; Міністерство закордонних справ; Консульство або посольство держави призначення. Особливостями консульської легалізації є те, що ця процедура довша за строками; дорожча та складніша.
В Україні апостиль проставляють: Міністерство юстиції України — на документах органів юстиції, судів, нотаріусів; Міністерство освіти і науки України — на документах про освіту; Міністерство закордонних справ України — на інших офіційних документах.
Хоменко Марина Олександрівна зауважила, що, в загальному, порядок отримання апостилю включає наступні етапи: подання оригіналу документа; сплата адміністративного збору; отримання документа із проставленим штампом “Apostille”. При цьому, строки залежать від типу документа та способу подання (звичайна або термінова процедура).
Отже, апостиль — це міжнародний інструмент спрощення правового обігу документів, що має ряд переваг відносно багатоетапної процедури консульської легалізації. Для студентів, бізнесу та громадян, які планують використовувати українські документи за кордоном, правильний вибір процедури дозволяє зекономити час і кошти.
Для України, де значна кількість громадян перебуває за кордоном, застосування цієї Конвенції має практичне значення: документи, посвідчені нотаріусом, можуть швидко визнаватися в інших державах-учасницях без складної процедури консульської легалізації.
Хоменко Марина Олександрівна підкреслила, що окрім попередньо розглянутої Конвенції, міжнародні стандарти нотаріальної діяльності формуються в межах Міжнародного союзу нотаріату (англ.м. International Union of Notaries, UINL) – це професійна міжнародна організація, яка об’єднує національні асоціації нотаріусів, головним чином латинського нотаріату, тобто правову систему організації нотаріальної діяльності, характерну для країн континентального (романо-германського) права. У цій системі нотаріус є публічним посадовцем, який діє від імені держави та наділяє документи підвищеною юридичною силою. Міжнародний союз нотаріату заснований у 1948 році з метою гармонізації та уніфікації нотаріальної практики у світі. Організація підтримує стандарти професійної етики та правової безпеки документів, сприяє міжнародній співпраці нотаріусів, обміну досвідом та навчальним програмам. Вона об’єднує країни латинського нотаріату та сприяє уніфікації підходів до забезпечення юридичної безпеки.
Для студента-міжнародника важливо усвідомлювати, що нотаріус — це не просто технічний виконавець формальностей. Він: перевіряє правоздатність і дієздатність сторін; встановлює відповідність правочинів законодавству; запобігає правовим конфліктам; забезпечує доказову силу документів у різних юрисдикціях. Фактично нотаріус виступає інститутом превентивного правосуддя, який мінімізує ризики судових спорів, у тому числі міжнародних.
В умовах війни та масового переміщення громадян питання міжнародного документообігу стали особливо актуальними. Українські нотаріуси дедалі частіше працюють із документами для навчання, працевлаштування, отримання соціального захисту чи ведення бізнесу за кордоном. Для студента-міжнародника це означає можливість спеціалізації в галузі міжнародного приватного права, європейського права, міжнародного спадкового та сімейного права.
Хоменко Марина Олександрівна зазначила, що в сучасному глобалізованому світі все більше українців мають спадщину за кордоном — нерухомість, рахунки, бізнес чи інші активи. Щоб такі права були визнані та захищені у іншій країні, важливо правильно оформити спадкові документи. Тут на допомогу приходить нотаріальна практика з міжнародним елементом.
Основними кроками нотаріального завірення спадщини для використання за кордоном є:
- Перевірка документів. Нотаріус перевіряє всі документи спадкодавця та спадкоємців: свідоцтва про смерть, заповіти, документи про родинні зв’язки, право власності на майно. Це гарантує правильність та повноту оформлення.
- Складання нотаріального акту або завірення заповіту. Нотаріус посвідчує заповіт, засвідчує прийняття спадщини або створює спеціальний нотаріальний акт, який підтверджує права спадкоємців.
- Проставлення апостиля або легалізація. Якщо країна призначення є учасницею Гаазької конвенції про апостиль 1961 року, документ отримує апостиль — міжнародне підтвердження автентичності. Якщо країна не є учасницею Конвенції, нотаріус допомагає легалізувати документ через консульство.
- Гарантія визнання та безпеки. Завірені нотаріусом документи визнаються іноземними органами та нотаріусами, а також судовими інстанціями, що мінімізує ризики спорів та судових претензій.
Для українців це має важливе значення, адже: забезпечує правову визначеність та безпеку активів; спрощує передавання спадщини іноземним спадкоємцям; зменшує ризики шахрайства або спірних ситуацій; допомагає дотримуватися міжнародних норм та стандартів, що особливо актуально у країнах ЄС, США, Канаді та інших державах.
Отже, якщо спадщина знаходиться за кордоном — обов’язковим є нотаріальне завірення. Чітка та своєчасна процедура забезпечує швидке та безпечне оформлення прав як для самого спадкодавця так і для його спадкоємців.
Підсумовуючи все вищевикладене, Приватний нотаріус Хоменко Марина Олександрівна зауважила, що професія нотаріуса є стратегічно важливою для студента-міжнародника, оскільки поєднує глибокі знання національного законодавства з розумінням міжнародних правових механізмів. У глобальному середовищі нотаріус стає ключовою фігурою у забезпеченні правової довіри, стабільності та передбачуваності міжнародного цивільного обігу. Саме тому для майбутнього міжнародника ця професія — не лише кар’єрний вибір, а й можливість працювати в центрі сучасних правових трансформацій.
Каміла Яремчук (221 група): «Відвідала приватного нотаріуса Хоменко Марину Олександрівну в рамках профорієнтаційного заходу. Було цікаво побачити, як працює нотаріус із документами для використання за кордоном. Особливо сподобалося, що нам детально пояснили процедуру апостилю та міжнародне законодавство. Вразила професійність нотаріуса та відмінне знання міжнародного та національного законодавства».
Сергій Друганов (221 група):«Це був неймовірно корисний досвід! Я зрозумів, як нотаріус допомагає оформлювати спадщину та інші документи для іноземних юрисдикцій. Тепер легше уявляю практичне застосування колізійного права».
Вікторія Чернишева (222 група): «Мене вразила професійність нотаріуса Хоменко Марини Олександрівни та зрозумілі пояснення щодо легалізації та апостиля. Це допомогло мені краще усвідомити, чому нотаріус — ключова фігура у міжнародних цивільних справах».
Аліна Батрамєєва (221 група): «Візит до нотаріуса Хоменко Марини Олександрівни показав, як важливо дотримуватися всіх формальностей для захисту прав громадян за кордоном. Тепер я розумію, як нотаріальна діяльність поєднується з міжнародним приватним правом».
Анна Білик (221 група): «Мені сподобалося, що нотаріус Марина Олександрівна пояснила всі кроки завірення спадщини та документів для інших країн. Це дуже допомогло зрозуміти практичний аспект колізійного права. Окрім цього, даний візит відкрив очі на практичну роботу нотаріуса та значення апостиля. Тепер легше уявляю, як міжнародне приватне право працює у реальному житті».
Ми щиро дякуємо Приватному нотаріусу Хоменко Марині Олександрівні за її теплий прийом і постійну підтримку таких освітніх візитів. Завдяки її допомозі та сприянню нам вдається організовувати подібні зустрічі, що надають студентам можливість отримати цінний практичний досвід та глибше зрозуміти діяльність нотаріуса у сфері міжнародних правовідносин.
Оксана Руденко
к.ю.н., доцент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства