Злочин геноциду, закріплений Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього визначає як геноцид будь-яку з п’яти дій, спрямованих на повне або часткове знищення національної, расової чи релігійної групи, а саме : убивство членів цієї групи; завдання їм тяжких тілесних або психічних ушкоджень; створення життєвих умов, розрахованих на її повне або часткове знищення; дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи; насильницька передача дітей цієї групи іншій групі. Все це здійснює зараз Росія проти українського народу.
Ключовим елементом у визнанні геноциду є саме довести наявність наміру про знищення (повне або часткове) нації, етносу тощо. Елементом умислу на знищення групи є колективний характер жертви – знищення цілої спільноти через ненависть до неї. Важливим є те, що злочин геноциду не може вчинятися випадково.
В 2014 році збройний конфлікт в Донецькій та Луганській областях серед багатьох інших проблем поставив перед українською правовою системою складні завдання, вирішення яких лягло на вітчизняні суди. Саме від готовності суддів до правильного розуміння застосування положень міжнародного гуманітарного права до збройного конфлікту в Україні, тлумачення відповідних норм міжнародного права та національного законодавства, їхнього безпосереднього застосування залежить виконання українською державою обов’язків, що вона має як перед своїми громадянами, так і перед міжнародним співтовариством в цілому. Отже, із 2014 року ми повноправно можемо говорити про агресією Росії проти України, внаслідок якої мало місце загарбницьке відторгнення Автономної Республіки Крим та м. Севастополь від України, а також воєнна окупація окремих районів Донецької та Луганської областей. Вказані дії є грубим порушенням не лише норм національного законодавства, але й принципів міжнародного права, тому, що посягають на відносини миру між державами, та порушують міжнародну безпеку.
Але вже у ніч на 24 лютого 2022 року В. Путін у своїй промові, «обґрунтовував» напад на нашу державу, називаючи Україну «історичною територією Росії». А однією з причин війни назвав «денацифікацію». Насправді, як свідчать заяви високопосадовців Російської Федерації, мова йде про розширення російських кордонів та приєднання частини території України. Публічні виступи політиків зводяться до одного, що Росія повертає собі своє, як відновлення історичної справедливості. Більше того, в розумінні Путіна та керівництва РФ, «нацист» – це той, хто ідентифікує себе українцем, а тому «денацифікація» – насправді має за мету знищення української нації, вбивства тих, хто не згоден з імперською політикою Кремля. Напередодні повномасштабного вторгнення президент Росії заявив, що сучасна Україна була «штучно» створена за радянських часів. Так, рано-вранці 24 лютого 2022 року глава країни-агресора ухвалив рішення про проведення «спеціальної військової операції» на території України. Після цього російські війська почали обстрілювати Київ, Харків, Одесу, Маріуполь, Дніпро та багато інших міст. Також президент Росії В. Путін наголосив на тому, що Україна «повністю створена Росією», що «ніякої України не існує». Це ні що інше, як заявка на повне знищення нашої нації і держави. Путінська «денацифікація» означає фізичну ліквідацію всіх, хто не визнає Україну частиною Росії. А так звана «демілітаризація» передбачає знищення не лише українського війська, але й загалом української держави та всіх її інституцій.
У багатьох випадках росіяни закликають вбивати та вбивають українців під час війни Росії проти України 2022 року тільки тому, що вони є українцями. На сайті російського державного агентства «РИА Новости» з’явилася стаття із закликами вчинити геноцид українців. Президент Польщі Анджей Дуда в Освенцимі порівняв злочини росіян в Україні до подій Голокосту. Під час виступу глава польської держави зазначив, що злочин геноциду проти єврейського народу стався через ненависть, яку нацисти вживлювали німецькому народові. Він зауважив, що зараз таку ж ненависть до українців можна побачити з боку росіян. Депутат російської Держдуми Олексій Журавльов заявив, що для «денацифікації» необхідно знищити два мільйони українців. Депутат Держдуми РФ від «Єдиної Росії» Олег Матвєйчев заявив про необхідність ліквідації таких понять як «Україна» і «українці». Перехоплені численні розмови російських військових, які закликають вбивати українців. Заступник голови Ради безпеки Російської Федерації Дмитро Медведєв заявив, що можливо через два роки України взагалі не буде на карті світу…..
Першими дії Росії в Україні в якості геноциду визнали у квітні парламентарі Естонії, Латвії та Канади. 10 травня сейм Литви одноголосно визнав Росію терористичною державою, а сенат Чехії 11 травня ухвалив постанову про визнання злочинів російської армії в Україні геноцидом українського народу.
14 квітня Верховна Рада схвалила постанову «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», таким чином проголосивши дії російських військ на українській території геноцидом. Якщо говорити про те, що робить Росія, треба відрізняти геноцид від військових злочинів. Очевидно, що геноцид також є воєнним злочином, хоча не обов’язково може ставатися в часи війни. Але що дуже важливо? Геноцид має характер винищення культури. Коли ми говоримо про знищення національної ідентичності – тоді це акт геноциду. Але найважливіше і найскладніше у визначенні кваліфікації злочину, як акту геноциду – достатність та прийнятність доказів, що свідчать про намір знищення. Міжнародне правосуддя встановлює високий поріг доказування цього злочину. Але принаймні Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію розслідувати цю категорію злочинів.
Отже, ми можемо зробити висновок, що російська війна є не лише загарбницькою війною, але і геноцидною кампанією, спрямованою на знищення українців як національної групи, також ведеться розпалювання ненависті до українців російськими державними ЗМІ та чиновниками, що призвело до геноциду в ході агресії проти України. Метою воєнної агресії з боку Росії в Україні є системне й послідовне знищення українського народу, його самобутності та позбавлення його права на самовизначення та самостійний розвиток.
Марина Іліка
асистент кафедри Європейського права та порівняльного правознавства
