Бути чи не бути вищій юридичній освіті в Україні європейською?

або Комітетські слухання щодо концепції розвитку вищої юридичної освіти продовжуються…

Як у суб’єктивному, так і в просторовому та часовому вимірах вони вийшли за межі офіційної частини цих слухань, яка відбулася 11 листопада 2020 р. та продовжуються у найрізноманітніших форматах як офлайн, так і онлайн. Це безперечне підтвердження значущості та злободенності проблеми. З вибором вищезазначеної проблеми у якості предмету офіційних слухань Комітет Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, що називається, вцілив у десятку.

Якщо у телеграфному стилі висловити наші враження від цих слухань, то вони наступні.

1. Ми не розчули однозначного та чіткого сигналу від найвищих інститутів законодавчої та виконавчої влади, представники яких виступали, що на цей раз нарешті невідкладно розпочнеться та буде здійснено реформування вищої юридичної освіти в Україні на європейських ціннісних засадах. Чи у нас щось не те зі слухом?

2. У суспільстві продовжують залишатися групи впливу як зацікавлені у глибокому невідкладному та професійному реформуванні вищої юридичної освіти в Україні, так і зацікавлені у залишенні цієї проблеми у її нинішньому стані. Але перших стало відчутно більше, передусім за рахунок чіткої визначеності студентів-правників у питанні, яка саме юридична освіта їм потрібна. У других нових переконливих аргументів не з’явилось, а відсутність переконливих аргументів вони по-старому підміняли недоброчесним поданням загальновідомих та достовірних фактів або їх замовчуванням.

3. Основним питанням, яке продовжує розділяти перших та других на протилежні, непримиренні сторони та підходи щодо реформування вищої правничої освіти в Україні, продовжує залишатися дилема, якою саме повинна бути ця освіта – загальнодоступною і фактично не відрізнятися від будь-якого іншого виду освіти в Україні за методами її регулювання державою чи якісною та особливо регульованою відповідно до особливого – конституційно-правового – статусу правника та правничої професії у сучасному демократичному суспільстві.

4. Поняття якості вищої юридичної освіти різні учасники комітетських слухань розуміють та тлумачили по-різному. А тому вважаємо себе зобов’язаними нагадати усій спільноті, як тлумачать якість освіти «Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG)»: «Якість, хоч її і складно визначити, є здебільшого результатом взаємодії між викладачами, студентами та навчальним середовищем закладу. Забезпечення якості повинно гарантувати навчальне середовище, в якому зміст програми, навчальні можливості та ресурсне забезпечення відповідають цій меті».

5. Серед виступаючих у різних форматах під час комітетських слухань найбільш глибоко, професійно та аргументовано висвітлив цю проблему у контексті підготовки правників з вищою юридичною освітою в Україні один з гуру «європеїзації» вищої юридичної освіти в Україні, наразі професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» професор Андрій Бойко. Ми повністю поділяємо усі висловлені ним під час комітетських слухань положення, узагальнення, оцінки та висновки, а ще більше – його систему аргументації. Ця аргументація базувалася на європейському розумінні суспільної місії, цінностей та значення правничої професії і правників для утвердження верховенства права та людських прав у сучасному демократичному суспільстві.

6. Очікувано і природно, що підхід до реформування вищої юридичної освіти в Україні, тезисно представлений на цих слуханнях вищезазначеним професором, зустрів у представників певних суспільних груп найпринциповіше несприйняття. Особливо жорстко не сприймалося цими представниками акцентування уваги ним на ролі навчального середовища закладу освіти у формуванні правника сучасного європейського типу.

Висловимо з цього приводу і нашу позицію. Жорстке протистояння між правничими школами вузів, які за своєю природою покликані готувати висококваліфікованих фахівців-юристів (це правничі школи класичних університетів та спеціалізованих вищих навчальних юридичних закладів) та юридичними факультетами тих вищих навчальних закладів, природа яких в принципі не дозволяє створити належні передумови для формування професійної культури правника нового типу, затребуваного сучасними реаліями суспільного розвитку України, має давню історію та зумовлене глибинними засадами буттєвого устрою закладів вищої освіти різної природи і типу.

Загальновідомо, що основоположними буттєвими засадами та цінностями класичних університетів з часу їх появи по даний час були і залишаються людиноцентризм та лібералізм. Це система світоглядних домінант, серед яких ключовими є природна рівність і свобода особи, верховенство права, право кожного індивіда університетської спільноти бути самим собою, максимально реалізувати свою індивідуальність. Іншими словами, йдеться про світогляд, основою якого є загальнолюдські цінності. Парадигмально важливо з огляду на потребу підготовки правників нового типу і те, що в класичних університетах панує культ критичного мислення, вільнодумства, академічних свобод викладачів і студентів. Класичні університети перебувають у одвічній опозиції до несправедливості і свавілля, авторитаризму та волюнтаризму. Роль такої опозиції внутрі цих університетів належить їх правничим школам. Саме цей буттєвий устрій класичних університетів і їх правничих шкіл є запорукою набуття даних якостей їх студентами-правниками та уможливлює їх становлення правниками нового типу, гарантує формування у них стійкого світогляду правозахисника.

Протилежною є ситуація з буттєвими передумовами формування правників нового типу у політехнічних, аграрних, сільськогосподарських та інших непрофільних для здобуття правничої професії вузах, оскільки в них панує культ формування у майбутніх фахівців жорсткої виробничої, технічної, технологічної тощо дисципліни, службового підпорядкування, непорушного порядку у думках та поведінці як найголовнішої цінності. Такі ціннісні максими вузів вищезазначеного типу не можуть не формуватися й у студентів-юристів цих вузів, що прямо суперечить світоглядній та професійній парадигмам правника нового типу. Дію вищезазначених факторів суттєво посилює технократичний та механістичний тип мислення, що культивується у вузах зазначеної категорії.

Ще більш непридатні для здобуття атрибутивних компетентностей правника нового типу буттєві умови їх формування у студентів-правників вузів міністерства внутрішніх справ України, інших так званих «силових» відомств. Адже квінтесенцією, найголовнішим призначенням цих вузів є підготовка фахівців для правоохоронних органів України, мета яких, в свою чергу, полягає у протидії злочинності в Україні, у легітимному застосуванні не права, а сили. Основоположною світоглядною дисципліною для студентів спеціальності «Правоохоронна діяльність» є кримінологія, а такою дисципліною у фаховій підготовці – криміналістика. Проживають ці студенти не у звичайних будинках, квартирах чи гуртожитках, а відповідно до ціннісної концепції суб’єкта Мішеля Фуко у казармах, хоча за формою вони можуть мати сучасні демократичні іміджеві найменування. Головне у них – формування особливої системи цінностей, провідною серед яких є самовіддане служіння державі. Такий спосіб життя формує у них світогляд, стиль мислення і поведінки солдата, для якого найсвятіше – виконати команду прямого чи вищого за посадою командира, а найвища цінність завжди і повсюдно – захищати державу  та її інституції, служити державі.

У такій напіввійськовій атмосфері функціонування вишу правоохоронного типу не може не деформуватися у тому ж напрямі і підготовка студентів спеціальності «Право». У них формується стійке сприйняття права як системи команд, розмивається чітка межа між конституційними правовими нормами, нормами звичайних законів і приписами підзаконних актів. Чи не вирішальну роль у цьому відіграє викладацьких склад вишів правоохоронного типу, який пройшов необхідну життєву виучку переважно у тій же правоохоронній системі і дивиться на світ крізь грати наказів, обмежень та заборон, формує у цьому ж ключі світогляд усіх студентів вузу, а не лише тих, хто здійснюватиме правоохоронну діяльність. За цих умов і випускники спеціальності «Право» правоохоронних вишів мають переважно світогляд солдата та за набутою у вузі звичкою, що переростає з часом у внутрішню потребу, спроможні здійснювати переважно «наказове правосуддя» за велінням «командирів життя».

Це фундаментальне протиріччя в Україні між потребою чинити нове правосуддя та продовженням «вкидання» у число нових правників переважаючої кількості останніх зі світоглядом солдата особливо гостре, а тому потребує політичної волі найвищого керівництва держави для його невідкладного кардинального подолання. Нинішня конституційна криза в Україні – ще одне нагадування про наявність цього імперативу і невідкладну необхідність його вирішення у цивілізований спосіб.