Зміцнення систем соціального захисту є важливим не лише для вирішення негайних проблем, таких як криза вартості життя, але й для посилення довгострокової стійкості до далекосяжних та нерівномірних наслідків зміни клімату. Зміна клімату є соціально-економічною проблемою, оскільки її вплив зараз і в майбутньому має значні наслідки для світової економіки, розподілу доходів, ринків праці та охорони здоров’я. З кожним роком зміна клімату призводить до частіших та сильніших повеней, посух, спеки, лісових пожеж, які загрожують робочим місцям, доходам та засобам до існування. В свою чергу політика ринку праці та добре розвинені системи соціального захисту можуть допомогти в адаптації до кліматичних змін та пом’якшенні їх наслідків.
Варто зазначити, що політика соціального захисту рідко стратегічно інтегрує проблеми зміни клімату, тоді як кліматична політика майже не визнає потенціал соціального захисту в адаптації до зміни клімату або пом’якшенні її наслідків.
В умовах зростання кліматичних небезпек існуючі схеми соціального захисту, спрямовані на зниження вразливості загалом, повинні будуть еволюціонувати, щоб враховувати зміну клімату як частину їхньої розробки. У цьому випадку адаптація інструментів соціального захисту до зміни клімату – та до конкретної політичної економії реформ кліматичної політики – буде ключовою.
Зі зростанням світової кон’юнктури і без того крихкі основи європейських держав загального добробуту зазнають безпрецедентного тиску. Не лише екологічні виклики та політика, спрямована на їх вирішення, створюють і посилюють соціальні ризики, що вимагають збільшення державних соціальних витрат, а й структури та цілі існуючих держав загального добробуту також не відповідають цій новій реальності. Сьогоднішні системи соціального захисту були побудовані в інший час, з іншими соціальними ризиками.
Таким чином, європейські держави загального добробуту займають складне становище в епоху екологічної кризи. З одного боку, існує потреба в розширеній соціальній політиці – як за витратами, так і за обсягом – для захисту суспільств від посилення ризиків; з іншого боку, необхідно вжити заходів для забезпечення того, щоб соціальна політика також успішно вирішувала екологічну кризу. Подолання цієї парадоксальної ситуації вимагатиме трансформаційних змін у європейських державах загального добробуту, як на рівні соціальної політики ЄС, так і на рівні національних систем соціального захисту, для узгодження соціальних та екологічних цілей, сприяння синергії та мінімізації компромісів між ними.
Соціальний захист є основоположним для адаптації до зміни клімату, оскільки усуває корінні причини вразливості шляхом запобігання бідності та соціальної інтеграції, а також зменшення нерівності. Він підвищує здатність людей справлятися з кліматичними потрясіннями заздалегідь, забезпечуючи мінімальний рівень доходу та доступ до охорони здоров’я. Системи соціального захисту у поєднанні з активною політикою на ринку праці також можуть допомогти людям перейти до більш екологічних робочих місць та більш стійких економічних практик; захистити доходи, здоров’я та робочі місця людей, а також підприємства від кліматичних потрясінь та негативного впливу кліматичної політики.
Політика щодо зміни соціального захисту повинна працювати в тандемі з політикою щодо зміни клімату для підтримки зусиль щодо пом’якшення наслідків та адаптації до них з метою стримування кліматичної кризи, одночасно зміцнюючи соціальний захист для вирішення як звичайних ризиків життєвого циклу, так і кліматичних.
Ще одним важливим моментом залишається питання інвестування у зміцнення систем соціального захисту (інвестиції є невід’ємною частиною успішного справедливого переходу). Без додаткових інвестицій у системи соціального захисту кліматична криза лише загострить існуючу вразливість, бідність та нерівність, тоді як потрібно досягти абсолютно протилежного результату.
Микола Боднарук
д.ю.н., професор кафедри приватного права
