Бути присутніми: від прихистку до повноцінного життя: кінодискусія

3 листопада 2026 р. у Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці імені Михайла Івасюка відбулися дві взаємопов’язані події в межах 23-го Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA: показ документального фільму українського режисера Миколи Носка «Нормальне життя» та панельна дискусія «Від прихистку до повноцінного життя», організована в межах інформаційної кампанії «Бути присутніми».

Документальна стрічка порушує питання материнства під час війни, вимушеного переселення, втрат і пошуку нового відчуття дому. Через особисту історію фільм спонукає замислитися над тим, як війна змінює звичне життя людей, їхні родинні стосунки та уявлення про майбутнє, а також над тим, що допомагає знайти опору в нових обставинах.

Продовженням стала панельна дискусія, присвячена суспільному сприйняттю досвіду людей, які залишаються на тимчасово окупованих територіях України, та тих, хто був змушений залишити свої домівки й розпочати життя в нових громадах. Експертками дискусії стали Лідія Нестеренко, асистентка кафедри публічного права, керівниця навчально-наукової лабораторії медіації, переговорів та арбітражу та Наталія Нечаєва-Юрійчук, доцентка кафедри політології та державного управління, кандидатка історичних наук, очільниця регіонального осередку БФ «Суспільні ресурси та ініціативи». Модерувала дискусію Наталія Філяк.

Учасники обговорили виклики материнства в умовах війни, особливості адаптації після вимушеного переселення, подолання втрат і відновлення відчуття безпеки та приналежності до спільноти. Окремо торкнулися питання зміни уявлень про нормальне життя після пережитого досвіду війни та чинників, які допомагають людині зберігати внутрішню стійкість і будувати плани на майбутнє. Важливою частиною розмови стали питання суспільної підтримки людей, які втратили свої домівки, державних програм захисту, виплат та сприяння інтеграції ВПО, а також захисту прав українських дітей, незаконно вивезених на територію Російської Федерації, забезпечення їхнього повернення додому. Ці теми потребують не лише гуманітарної уваги, а й послідовних правових, інституційних та суспільних зусиль.

Одним із ключових принципів нової “Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року” є людиноцентричність. Це означає, що держава має бачити не лише юридичний статус ВПО, а й конкретну людину — її життєву ситуацію, потреби, вік, стан здоров’я, склад родини, можливість працювати, потребу в житлі чи догляді. Даний підхід передбачає не універсальне рішення для всіх, а персональний маршрут підтримки, що охоплює весь шлях ВПО: від евакуації та первинної оцінки потреб — до адаптації, інтеграції у приймаючих громадах і створення умов для добровільного та безпечного повернення після деокупації. Для когось першочерговою потребою буде евакуація та тимчасове житло. Для іншої людини — працевлаштування, доступ до освіти для дітей, медична чи психологічна допомога. Для когось — підтримка у відновленні бізнесу або можливість підтримувати зв’язок зі своєю громадою.

У центрі дискусії була думка, що шлях від тимчасового прихистку до повноцінного життя не обмежується лише забезпеченням базових потреб. Він передбачає повагу до людської гідності, визнання пережитого досвіду, можливість реалізовувати свої права, бути почутими та відчувати себе частиною нової громади. Водночас важливо не допустити поділу людей за обставинами їхнього досвіду війни, а формувати простір взаєморозуміння, довіри та підтримки.

Захід став нагодою для осмислення актуальних правозахисних і суспільних викликів, а також для відкритого діалогу про відповідальність кожного з нас за те, яким буде суспільство після пережитих випробувань.

Бути присутніми — означає чути, не засуджувати, розуміти й підтримувати. Адже нове нормальне життя починається не лише з можливості знайти дім, а й із відчуття, що ти не залишився наодинці зі своїм досвідом, що твої права, потреби та голос мають значення.